Внизу — село Табурище із хатками, вкритими очеретом, під горою сільмаг, на горі — зруйнована церква із кладовищем та Дніпро з пристанню, по якому ходили пароходи із лопасними колесами. Але через кілька тижнів тут вже кипіла робота, приїжджала щоденно різноманітна техніка, люди. И почалося будівництво. На вулиці Будівельній (тепер — Конька) набудували бараків для людей та різних установ, а там, де сьогодні міський пляж — встановили брандвахти. Багато людей розмістилося у хатах мешканців села.



Разом із будівництвом ГЕС почалося й будівництво будівництво красеня-міста, яке в різний час мало назву Хрущов, Кремгес, та нині — Світловодськ. Першими побудували двоповерхові 8-ми квартирні будинки по вулиці Будівельній, від нинішньої школи №1. Ця вулиця стала історичною, бо з неї починалося місто!


Всесоюзне ударне комсомольске будівництво привернуло тисячі завзятих молодих будівельників, які приїхали з усіх куточків великої держави та навіть з інших країн. На літо приїздили, на так званий трудовий семестр, студенти будівельних вищих та середніх навчальних закладів. То був час романтики та романтиків! У степу будувалося нове море та нове місто, нові підприємства. Це будівництво стало продовженням відродження зруйнованого під час Великої Вітчизняної війни народного господарства. Місто-красень зростало на очах. Молоді та завзяті люди будували місто та ГЕС у три зміни, незважаючи на труднощі, особливо у соціальній сфері, торгівлі та інше.

Але люди вірили у велике майбутнє цього міста! І це велике майбутнє настало, коли запрацювали великі підприємства із супер-сучасною технологією: завод чистих металів, радіозавод, завод твердих сплавів, "Калькулятор" та багато інших! Місто-красень, з великою промисловістю, де працювали тисячі людей, з сучасною наукою, вищім та середньо-спеціальними навчальними закладам, став прикрасою України.



Минуло вже 60 років, з часу початку будівництва міста, але ми не повинні забувати імена тих простих людей, які вклали свою енергію, життя, здоров’я у цю героїчну справу: Полуянова Бориса Івановича, учасника Великої Вітчизняної війни, шофера, якому було довірено першим скинути бетонну піраміду у проран, почавши цим самим перекриття Дніпра, нагородженого за свою роботу орденом Леніна; Пушкелю Олександру Яківну, учасницю Великої Вітчизняної війни, яка понад 40 років пропрацювала на залізничній станції, з першого дня її відкриття, забезпечуючи з іншими працівниками цілодобовий прийом та відправлення великої кількості вантажу; будівельників Григорія Піценка, Івана Степанченка та тисяч інших героїв-будівельників. Велика шана та низький уклін їм за працю, за те що побудували це місто-красень!



Але сьогодні ми повинні звернутися і до нинішніх і прийдешніх поколінь із питанням: а якій внесок у розвиток міста, збереження його традицій та всього того, що побудували будівельники міста та ГЕС у шестидесятих роках ХХ століття, зробили ви? Де ті підприємства, те місто яке вони збудували для вас — нинішніх?

Сьогодні, на жаль, з’явились і такі собі "чоловічки", які не вклавши зусиль у будівництво, або примостившись поблизу начальства та прислуговуючи йому, отримуючи за це привілеї та посади, сьогодні вже позиціонують себе як великих гідробудівельників, вимагають пошани, таких звань, як "Почесний громадянин міста", навіть пишуть спогади про свої "великі" подвиги. Є вже й такі, що нічого не зробивши для міста, його розвитку, бажають отримати нагороду "За заслуги перед Світловодщиною"…

І це нам треба пережити та розпочати відродження міста, його величі і слави. На мою думку, треба відновити вулицю Конька, як історичну вулицю міста, відремонтувати 8-ми квартирні будинки, збудувати пам’ятник будівельникам міста і ГЕС, почати відновлювальні роботи на зруйнованих та розкрадених підприємствах міста, щоб дати робочі місця для людей. Немає іншої задачі у вас, нинішніх можновладців! Майбутні покоління не пробачать вам руйнації міста — красеня під назвою Світловодськ!

Володимир Павлов,
колишній робочий РМЗ та МЖБК (головний завод ДЕСП),
голова об’єднання громадських организаций "Громадська рада м. Світловодськ"