*Таких запеклих сутичок запорожців із професійним, добре озброєним військом коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського тоді, в 1625 році, біля Курукового озера було чимало. Адже, за свідченнями істориків, битва тривала з середини жовтня до початку листопада. Її неминучість стала очевидною після того, як українські козаки офіційно, через своїх послів, запропонували уряду Речі Посполитої надати їм досить широкі права та вольності, які дозволили б останнім "спокійно жити скрізь у Київщині". Польська відповідь на таку "зухвалість" не забарилася — каральна експедиція згаданого "кварцяного" війська під орудою Конєцпольського мала назавжди відбити в козаків бажання позбутися статусу васалів...

Однак навіть такому завзятому і досвідченому полководцю не вдалося здолати запорожців. У військовому сенсі Куруківська битва не виявила ні переможців, ні переможених і закінчилася "однойменною" мирною угодою, після укладання якої обидва війська повернулися на зимові квартири. За тією угодою омріяних прав і вольностей козаки, звісно, не одержали. Зате зберегти власне військо та його ватажків (хоч і змушені були змінити свого провідника в цій битві — гетьмана Марка Жмайла, обравши на його місце Михайла Дорошенка, якого затвердив польський зверхник). А найголовніше — продемонстрували власну спроможність на рівних протистояти набагато організованішим чужинцям і водночас позбулися ілюзії стосовно того, нібито свої права і волю українцям можна "вислужити", випросити в загарбників їхньої землі. За все те належало пролити ще немало крові...

(c) 2003 Україна Молода