Над людьми під час служби сяє небо. І вони це можуть бачити, бо у церкви немає даху. Дерев’яний дах, який тримали понівечені часом та безбожною владою стіни, ущент згорів у 2004 році…

Розповідь про цю церкву невід’ємно пов’язана з персоною Олександра Руденка — депутата Павлиської селищної ради від Браїлівки. Тож спочатку про цього непосидючого, попри свої 64 роки, дядька.

Після того, як його рідний Крилів потонув у Кременчуцькому водосховищі, і аж до лихих 90-х жив у Світловодську. Працював на Радіозаводі. А як його заводик, на якому він дослужився від простого робочого до заступника начальника цеху, зачах — перебрався до Браїлівки аби до землі-годувальниці ближче.

Так і жив там більш-менш розмірено. Аж поки виборчий вир 2010 року його не засмоктав — надумав пан Олександр у сільські депутати податися. А таких виявилось (разом із ним) на сотню браїлівців аж шестеро бажаючих. Кандидат написав свою виборчу програму — мов, треба сільські вулиці освітити, газ протягти (за якихось півкілометра від села пролягає улюблена зброя кремлівських шантажистів — газопровід "Уренґой-Помари-Ужгород") і таке інше. А ще — вдихнути у ті руїни, що церквою Святого Духу звуться, життя.

Між іншим, зазначає Руденко, який приїхав велосипедом у дощ до Світловодська у депутатсько-церковних справах і паралельно завітав до редакції, це був той єдиний пункт, якого не було у його суперників… Так, зізнається наш співрозмовник, він і у депутати пішов здебільшого заради церкви, особливі "стосунки" з якою у нього склалися як тільки він оселився в Браїлівці.


У переддень голосування він пішов до храмових руїн і Бога просив сприяння. І Він посприяв йому. Руденко переміг! Ні, він займається і освітленням, і газифікацією, і благоустроєм села. Але храм… Статус депутата дозволив йому "змагатися" за християнську святиню на більш високому рівні. І чим більше він дізнався за неї, тим більше вражався.


Таким чином Руденко одного дня особисто поїхав (не велосипедом — автобусом) до Кіровограду — шукати у кабінетах облдержадміністрації шляхи відродження церкви. Там йому порадили: щоби його справа просувалася ефективніше — треба у Браїлівці релігійну громаду створити і зареєструвати (або громадську організацію), відкрити банківський розрахунковий рахунок, а також заручитись сприянням єпископа Олександрійського і Світловодського. (На той час ним був Антоній. Та й нинішній — Боголєп — не відмовляє у сприянні).

Взявши "ноги в руки" пан Олександр збирає сільське віче, яке дало добро на реєстрацію. Він, аби не розмінюватись на деталях, реєструє і релігійну громаду, і громадську організацію. А після особистого рандеву з Антонієм — єпископ призначив настоятеля павлівської церкви отця Олександра проводити виїзні молебні у церкві Святого Духу. Точніше у тому, що від неї залишилось.


Та все ж йому би не хотілося регулярно "зловживати" прихильністю Божою і цими днями від відкрив розрахунковий банківський рахунок для відбудови храму. А що, каже Руденко, релігійна громада у селі є, громадська організація — також. А тепер є і банківський рахунок. Відтепер можна сміливо збирати пожертви. Пан Олександр переконаний — пожертви будуть. Адже древня православна святиня все більше притягує прочан або просто туристів. А ще, поділився наш співрозмовник, у Братській могилі на честь визволителів села покояться останки діда нинішнього київського градоначальника Олександра Попова, який щороку напередодні 9 травня приїздить до Браїлівки вклонитися своєму героїчному предкові.

Відтак наш співрозмовник розраховує, що тутешні бізнесмени (або політики), дізнавшись про це, — жертвуватимуть на храм, щоби мати всі підстави сюди заїхати, і "чисто випадково" перетнутися з Поповим. А там, слово-за-слово, і глядиш корисне знайомство зав’яжеться…

Ох, вже цей Руденко — правду кажуть, коли українець народився єврей заплакав… Так не для себе ж він старається — для людей. А значить — Богоугодну справу робить. В чому і переконаний сільський депутат, який не забуває і про земні справи — не будучи якимсь впливовим крутим бізнесменом, він добився, що Браїлівку освітлюють вісім із десяти вуличних ліхтарів, які до цього "віками" не світили. І не просто ліхтарі — сучасні, що вмикаються самі щойно починає сутеніти. А ще він добився відновлення роботи фельдшерсько-акушерського пункту. Ще би газ у село протягти… Та пан Олександр не сумнівається, що йому і це вдасться. Адже у нього за спиною церква Святого Духу.