Адже Данія для нашого "чєловєка", як і країни Скандинавії в цілому, це наче інша планета: рівень життя і соціального забезпечення — найвищі у світі; всебічно розвинені інститути громадських прав і свобод; повна відсутність корупції та хабарництва; їхні міністри на роботу їздять на велосипедах; розрив між найбільшою і найменшою зарплатами та пенсіями просто сміхотворний у порівнянні з нашою "прірвою" у десятки тисяч гривень, і таке інше і тому подібне… А пан Якоб, вважаючи Україну своєю другою батьківщиною, дуже прагне хоч трішки наблизити її до стандартів своєї "біологічної" вітчизни.

— Мене щиро дивує, — говорить він, — що Україна, будучи найбільшою за площею європейською країною, з неабияк вигідним геополітичним своїм розташуванням, все ще залишається на задвірках Європи.

— Яка, цікаво, причина? Про Україну у Європі мало знають?

— (посміхається) Навпроти. Обізнаність ділових кіл Європи про Україну доволі висока. Інша річ — з яким знаком та обізнаність… Один мій знайомий польський бізнесмен, що володіє фірмою з виробництва електронного обладнання для тваринництва, коли я йому запропонував поширити свій бізнес на сусідні українські терени, замахав руками і засовав ногами, відмовляючись від такої "привабливої" пропозиції. Інші мої друзі-бізнесмени з данської компанії "Роквул" хотіли "прорватись" в Україну, щоб налагодити тут виробництво теплоізоляційних матеріалів. Та їхні старання виявились марними… Не можу сказати, що їхні пропозиції були непривабливими — адже опісля вони таки побудували три свої фабрики. Але — у Росії.

— Знаю, головною причиною ви назвете корупцію. Але ж, даруйте мені, що заважає вашому бізнесу, задля своєї ж користі, вряди-годи підлаштуватися до наших суворих реалій, де середньої руки чиновники роз’їжджають на джипах, вартістю у кілька сотень їхніх зарплат, — та й дати "на лапу". Чи у наших "розцінки" захмарні?

— Річ не у розцінках… Розумієте, навіть я — людина, яка звикла до ваших реалій — все одно, не можу збагнути, як це так: якщо все по закону, то чому я мушу давати комусь хабара? То, що ж тоді говорити про законослухняних європейців (і бізнесменів, зокрема), для яких "подарунки" чиновникам чи так звані відкати — ця якесь середньовічне дикунство, що попросту не вкладається у їхніх головах. До того ж у Данії та країнах ЄС за корупційні дії передбачається доволі суворе покарання як для самого хабарника, так і для хабародавця. Між іншим, за данськими законами, хабародавець-данець понесе відповідальність, якщо він дав хабара навіть за межами своєї країни. Зрозумійте мене правильно, я абсолютно не ідеалізую європейців, порівнюючи їх з українцями — і там буває щось подібне. Але це завше вкрай рідкі винятки, пов’язані передовсім із якимось кримінальним бізнесом. Але, на жаль, в Україні — це повсякденна звична норма…

— Світловодськ — невід’ємна частина України. Це я до того, чи варто вам на тутешніх сайті та у пресі звертатися до світловодців — як до простих громадян, так і до підприємців — з дискусійною темою: "Чи є майбутнє у Світловодська? Давайте обговоримо". Чи ви вважаєте, що можна побудувати рай в окремо взятому місті посеред всеукраїнського безладу?

— Мені до вподоби ваша поговірка: "Крапля камінь точить". І чим більше цих "крапель" буде, тим більша вірогідність, що Україна таки наблизиться до європейського рівня. Принаймні мені цього дуже хочеться. І прагну для цього робити все, що в моїх силах і можливостях.

— Наприклад…

За кілька років данець так і не звик до типових наших "пейзажів". Фото: Якоб Шьонберґ— Наприклад, сміття… Те, як ви знищуєте довкола себе довкілля мене вражає не менше, ніж ваша корупція. Невже, до вас не доходить, що, утворюючи на найближчій від свого будинку галявині несанкціоноване сміттєзвалище, ви обкрадаєте наступні покоління!? У країнах ЄС щонайменше 80% сміття використовується повторно. Воно не спалюється, як у вас, забруднюючи довкілля, а сортується і йде на переробку, що приносить додаткові прибутки і не шкодить екології. Тож, може і тут доречно було б зайнятися сортуванням сміття, на яке, гадаю, знайдуться покупці? А вода, яка тече із ваших кранів? Може ж таки доцільніше і безпечніше буде споживати воду із артезіанських свердловин?..

— Вибачте, що перебиваю, але за пасивності нашої громади — тут один політик, щоб до парламенту його обрали, уже обіцяв свердловин набурити — потрібна добра воля місцевих властей… До них, до речі, звертались?

— Не можу не сказати, що міська влада не дієва у намаганні поліпшити життя міста. Але це намагання зводиться до "латання" ям на дорогах та до дискусій на кшталт, варто чи ні підвищувати тариф у міському транспорті. Влада, на мій погляд, має ставити перед собою більш амбітні цілі, такі, наприклад, як підтримка місцевих підприємців задля розвитку виробництва товарів широкого вжитку, що принесе створення нових робочих місць, збільшення податкових зборів та меншу залежність від імпорту… Аби зав’язати ділові стосунки з місцевою владою, роки зо два я звертався то тодішнього міського очільника Віталія Юшка. Результатом нашого спілкування стало кілька листів до кількох данських компаній з пропозицією співпраці. Та, на жаль, через ймовірні значні ризики ведення бізнесу в Україні, далі діло не пішло. А майже місяць тому я звернувся з листом до міського голови Юрія Котенка, у якому окреслив свої пропозиції та запропонував на громадських засадах свої послуги. Адже я маю інженерний та фінансовий досвід у сфері виробництва товарів, набутий мною як у себе у Данії, так і в кількох інших країнах. Але відповіді вашого пана мера я поки що не отримав.

— Ну, а може йому й ніколи — сьогодні він у нас займається реформуванням житлово-комунального господарства. Напевне, самі знаєте? До речі, як там у вашій Данії — ЖЕКи є?

— ЖЕКів, у вашому розумінні, у нас немає. А є фірми, які займаються обслуговуванням населення у комунальній сфері. Самі ж мешканці як багатоквартирних будинків, так і власних (останніх — понад 70%) гуртуються у такі собі асоціації (схоже на наші ОСББ, прим. авт.), обирають за відповідну платню координатора, на якого покладено завдання визначати виконавця комунальних послуг. Думаю, щось подібне воліє зробити і ваш пан мер…

Майже дві години тривала наша бесіда. Не оминули ми за цей час торкнутися й теми національної свідомості, адже, як відомо, данці були чи не найзапеклішими противниками євроінтеграції — цій маленькій країні аж надто не хотілося себе знеособлюватись у єдиному європейському просторі. Але прогнози "розчинення" данців на просторах Єврозони, зазначив пан Якоб, не справдились і насамперед завдяки цій самій національній свідомості.

…Не можна сказати, що не зворотно і повністю, але енергійному і небайдужому данцеві за цей час таки вдалося заронити віру у визначальну роль мас. От тільки би лідерів би цим масам путніх. І національно свідомих. Тож може варто пристати і іншим городянам на пропозицію данця Якоба Шьонберґа і обговорити з ним майбутнє Світловодська?

*Висловлюємо подяку цивільній дружині Якоба Олені за послуги англо-українського перекладача під час нашої розмови

Віталій АСАУЛЕНКО