Аби не інтригувати далі пересічного читача, пояснюємо, що причиною даних тривог та сподівань стали два нещодавні накази за підписом начальниці міського управління культури Надії Клокар. Перший — про те, що з серпня увесь педагогічний склад означених вище шкіл по своїм зарплатам переводяться на 0,25 ставки, тобто, неповний робочий день. Другий — вже про скорочення, також, усього педагогічного складу...

Безумовно, всі ці навчальні заклади по своєму унікальні і неповторні, але директорка міської музичної школи Тетяна Рудь, вболіваючи за їх усіх, цілком природньо переймається своєю "музикалкою". Це просто не укладається в голові, говорить вона, що функціонуюча аж 1957 року школа — майже ровесниця міста, де на сьогодні 27 педагогів навчають майже двісті дітей грі на 17-тьох музичних інструментах, школа, учні якої щороку уславлюють наше місто на престижних обласних та всеукраїнських фестивалях та конкурсах, так безславно припинить своє існування!..

А наступного дня, тобто, 10 червня у "білому домі" відбулося засідання впливової депутатської комісії з планово-бюджетних питань. Одним із питань порядку денного було саме це "естетичне" питання... Голова комісії Любов Чекаленко наголосила на неприпустимості закриття даних шкіл, тому, сказала вона, учора на погоджувальній раді — така собі допоміжна ланка, яка більш чітко узгоджує роботу всього депутатського корпусу — було утворено комісію з аналізу фінансового стану галузі культури та визначення можливості утримання існуючої мережі в межах кошторису 2011 року. А висновки роботи цієї комісії буде заслухано на липневій сесії міськради...

Вже у кулуарах адмінбудинку нам вдалося почути також і коментар на задану тему начальниці управління культури міста Надії Клокар... За її словами, суворі фінансові реалії невблаганно диктують свої умови. А вони (ці реалії) такі, що через обмеження бюджету цього року, на зарплату працівникам культури до кінця поточного року не вистачає три з половиною місяця. Що, власне, і стало причиною двох її наказів. Разом з тим, зазначила пані Клокар, вона цілком і повністю поділяє стурбованість педагогів та батьків учнів шкіл естетичного виховання, які всі свої заяви та звернення до органів влади всіх рівнів узгоджують із нею. Також, продовжила пані Клокар, до стану, у якому нині опинилася культурницька галузь міста, "причетна" і дискримінаційна форма розрахунку зарплати викладачам естетичних шкіл — із розрахунку на одного жителя, а от у освітян — із розрахунку на одного учня. Хоча, дивується головна міська культурологиня, така ж формула врахована і для позашкільних закладів району, а от для таких міст, як наше, навіть освітянські позашкільні заклади невраховані... До того ж область і без того весь час дорікає Світловодську у буцімто надмірній кількості шкіл естетичного виховання — мовляв, на 50 тисяч населення (разом із Власівкою) у вас дві музшколи, художня школа та школа мистецтв, а от наприклад, у Знам’янці, на 36 тисяч населення — одна музична школа. Тому, каже наша співрозмовниця, аби зберегти культурницьку галузь міста, доводиться щороку економити буквально на всьому та збільшувати так звану батьківську плату, яка і так вже давно найвища в області (наприклад, за зайняття дитини по класу фортепіано батькам доводиться платити 60 гривень за місяць).

Виходячи із усього сказаного, підсумувала Надія Клокар, пошук додаткових джерел фінансування, буде непростим. Та все ж, вона сподівається, що спільне занепокоєння міських культурологів та батьків дітей, яким вони прищеплюють відчуття розумного доброго та вічного, знайде своє розуміння у владних інстанціях. Хоча б у вигляді дотації вирівнювання з обласного бюджету. Аналогічної думки дотримується і Тетяна Рудь, тим паче, авторитетна Любов Чекаленко недвозначно висловилася проти закриття "естетичних" шкіл...

І дійсно, хочеться сподівається на краще. Навіть, попри недвозначну репліку, щоправда, у жартівливій "обгортці", одного із членів планово-бюджетної комісії, мовляв, у них хатки добрі. (Мається на увазі двоповерховий будинок музшколи та — насамперед — добротний котедж художньої школи, що розташовані в історичній, а відтак, престижній частині міста. Прим. авт.).

І куди тепер з усіма цими віолончелями, флейтами, бандурами, баянами...? На базар?


Віталій АСАУЛЕНКО