— Вікторе, одні джерела вказують, що ви родом з міста Світловодська Кіровоградської області, інші — із сусіднього селища Власівки, внесіть ясність.

— Із Власівки. Там пройшло моє дитинство. Мої батьки живуть там і зараз. Із шістнадцяти з половиною років я почав тренуватися у Кременчуці Полтавської області, а з 20 років живу в цьому місті. В аматорах я завжди виступав за Кременчук, міська влада виділила мені тут квартиру, і зараз у представленні має звучати це місто, але інколи організатори помилково оголошують по-інакшому. Звісно, приїжджаю до батьків у гості, та частіше вони до мене. Коли я не на зборах, то бачимося раз на тиждень точно.

— Що означає перехід з аматорів у професіонали?

— В любителях ми боксуємо певну дистанцію три раунди, форма одягу — майка й шорти. У професіоналах боксуємо довгу дистанцію — від чотирьох до дванадцяти раундів. Форма одягу — шорти, іншими є й рукавички — вони жорсткі.

Я був спортсменом української збірної, два роки як перейшов у професіонали. Моєю ціллю в любителях було завоювати олімпійське золото, але так сталося, що на Олімпіаду я не потрапив. Можна було залишитися і продовжити боротьбу, але я отримав хорошу пропозицію і вирішив змінити ситуацію, і не шкодую про це — слід проявляти себе скрізь, де є можливість.

У січні 2020 року я підписав контракт з німецькою промоутерською компанією ЕС Boxing Promotion. У мене є менеджер — Андрій Котельник — достатньо відомий боксер, чемпіон світу в професіоналах, як і мій промоутер, а також співпромоутер (це перший промоутер Віталія й Володимира Кличків), які і ведуть мої справи, тренують, обирають мені суперників (в любителях це вирішує жеребкування), готують до певного бою, адже в професіоналах до кожного суперника застосовується індивідуальна тактика підготовки, тоді як в любителях незалежно від ваги, параметрів усі виконують визначену задачу і тренуються однаково.

Мій тренер по аматорах — Олександр Ляховий, з ним ми пройшли багато тернистих шляхів. Він так і працює в Кременчуці, тренує боксерів-любителів, ми спілкуємося, підтримуємо стосунки. Зараз мій тренер — Бюлент Башер, який живе в Німеччині. Ми знайшли спільну мову, нам комфортно співпрацювати.

Для переходу в професіонали формально не треба досягати якихось рейтингових показників, хоч одразу заявляйся. Таке рішення спортсмен приймає суто індивідуально. Моя історія така: я напрацював певний рівень професійної майстерності, мав певні навики, зрозумів, що готовий і можу переходити в цю категорію. Я рухаюся своїми кар’єрними сходами, все йде за планом.

Якщо в любителях моєю планкою була олімпійська медаль, у професіоналах вона — отримати титул абсолютного чемпіона світу у важкій вазі. Не просто в одній версії, а об’єднати усі пояси і стати кращим із кращих.



— У новинах щодо вас читаємо "виступив в андеркарді" — у бої, що передує головній події. Чи не образливо це — бути не головним у виступі?

— У головних боях змагаються ті спортсмени, які вже відомі у світі боксу своєю масштабністю, видовищністю. Я поки роблю в цьому перші кроки. Тайсон Ф'юрі, Деонтей Вайлдер, Віталій і Володимир Клички, Олександр Усик теж розпочинали з андеркардів — все має йти поступово, одразу за чемпіонські пояси не боксує ніхто, навіть олімпійські чемпіони.

— При поразці спортсмени інколи кажуть, що хід бою несподівано змінив той чи інший фактор. Згодні з такою думкою?

— Перемога містить у собі багато складових. І кожна ланка важить. Коли виходиш на бій, перш за все слід бути готовим до нього психологічно. Що стосується фізичної форми, то я вважаю, якщо спортсмен відчуває недомагання, на старт він не вийде. І коли спортсмен після програшу посилається на погане самопочуття – це якась недолуга відмовка. Як відповідальна людина я такого не допускаю і в разі, якщо почуватимуся недобре, перенесу бій.



— Хто допомагає налаштуватися на поєдинок? У вас є психолог?

— Поки що я сам собі психолог. У подальшому він буде, в усіх відомих боксерів є психологи. Також мені допомагає спілкування з моїми менеджером, промоутером та співпромоутером, які мене налаштовують. Спілкуюся з родиною телефоном, намагаюся себе налаштовувати на позитивний лад. Я не думаю ні про що погане, більше того, я не думаю про бій перед боєм, думаю про прекрасне.

Мелодія, яка звучить при виході на ринг, теж мотивує. Її мені підібрав мій промоутер, Eye Of The Tiger (Survivor) раніше звучала перед виходом Віталія і Володимира Кличків. Я з нею з першого бою.

Мотивують і колеги по рингу. Я особисто знайомий з братами Кличками, Олександром Усиком, Василем Ломаченком, Олександром Гвоздиком, Денисом Берінчиком, Євгеном Хитровим, Тарасом Шелестюком, Сергієм Дзинзируком.

Багато хто відзначає мою зовнішню схожість з Володимиром Кличком. Для мене він є прикладом, на нього я рівняюся не лише як на спортсмена, а і як на особистість, мецената, людину, яка несе позитивні емоції у цей світ. Після завершення спортивної кар’єри я хотів би багато чого змінити в нашій країні на позитивний лад, створити фонд для допомоги талановитим дітям, розвивати спорт в Україні, в цілому, не лише бокс, бо завдяки спорту буде здорова нація і відбуватиметься розквіт країни.

У нашій країні поки мною мало цікавляться. Ось коли я завоюю свій перший титул — тоді з’явиться й увага. Мною більше за кордоном цікавляться, в Німеччині, наприклад. Але я представляю не якийсь бренд, виступаю не за рекламу — це мені це не цікаво, я виступаю за свою країну. Так було, є і буде.



— Як відбуваються ваші підготовки до бою?

— Коли я в Україні, я тренуюся в Кременчуці: займаюся загальною фізичною підготовкою, набираючись сили, бігаю. За місяць перед боєм я приїжджаю в країну, де відбуватиметься поєдинок, і там займаюся спеціальною підготовкою, працюючи в спарингах. Підготуватися наперед неможливо, бо максимально, що ми знаємо, — це наступний бій, хіба що відбудуться матчі-реванші, тільки тоді суперник відомий. Перемовини щодо поєдинку проводить мій промоутер з промоутером мого противника. Щоб заочно познайомитися, я переглядаю його поєдинки в інтернеті або читаю про нього, адже на ринзі ми побачимося вперше.

Плану по кількості боїв "на квартал, на рік" немає. У зв’язку з пандемією СOVID-19 планувати будь-що стало взагалі неможливим. Минулого року ми розраховували провести вісім-дев’ять боїв, а провели п’ять, і це чудова цифра, яка вдалася завдяки моєму промоушну. Наступний свій поєдинок я проведу 1 січня 2022 року в Голлівуді (штат Флорида, США) з Яго Кіладзе. Так Новий рік я ще не святкував.

А ще у боксі є свої прикмети. Особисто мої: я все одягаю з лівої руки, з лівої ноги, нікому не даю носити чи міряти свої речі, і ще деякі особисті штуки, про які я не розповідаю на загал.

— Бокс — агресивний вид спорту. Це впливає на ваш характер?

— У мене є спортивна злість, яка дає енергію до бою і перемоги в ньому. Але це не означає, що я проявляю агресію і в повсякденному житті. Так, трапляються ситуації, в яких доводиться підвищувати голос або проявляється роздратування, та я легко опановую себе, і бокс якраз вчить це робити.



— Розкажіть про свою родину.

— У нас із дружиною Альоною два сини. Старший — Дарин, два місяці тому народився Ратмир. Імена я обирав сам, кожне з імен має для мене особливе значення: Дарин — дар Божий, Ратмир — воїн миру — добра, порядна людина. Дружині одразу сподобалися мої пропозиції, і вона з радістю погодилася на них.

— Знаю, що ви любите читати.

— Так, у вільний час я читаю. До речі, моє ім’я в боксі — Фауст, але воно жодним чином не пов’язане з персонажем Гете. Хотілося б більше приділяти цьому часу, але поки не виходить. Переважно роблю це на зборах, бо вдома надаю перевагу спілкуванню з близькими і рідними. Читаю тільки те, що мені подобається.

І це можуть бути різні за жанрами книги: психологія, автобіографії. Ось зараз читаю одну з робіт Порфирія Іванова.



Поки не живу за його системою оздоровлення, але після тренувань чи кросу приймаю душ літньої температури, слідкую за харчуванням. Я не вегетаріанець, але, думаю, прийду до цього, можливо, після завершення спортивної кар’єри. Йогою не займаюся, хоча мені подобається це вчення, але розтяжки в моїх тренуваннях вже можна назвати елементами йоги, подобається й медитація.

— Протягом усієї розмови ви говорили про справи нинішні, але багато говорили й про майбутнє, наче складали план.

— Так і є. Зараз я активно займаюся спортом і розпорошувати себе не хочеться. Свою енергію й енергетику спрямовую в одне русло. Цьому мене навчив мій перший тренер. Він казав, що ніхто не змусить тебе щось робити, поки ти сам не вирішиш. Для перемоги треба йти за планом, над яким працює уся моя команда. Але по ходу життя я відзначаю, чим би хотів займатися, коли з’явиться час. І тоді цілеспрямовано реалізуватиму колись заплановані задачі. А поки готуюся до бою у перший день нового року.