Понеділок, 25 травня 2020
Люди

Надія Скринько і її бібліотечно-краєзнавчі горизонти Новина з фото

Надія Скринько і її бібліотечно-краєзнавчі горизонти

18 квітня відзначають Міжнародний день пам’яток та історичних місць і День пам’яток історії та культури в Україні, а 23 квітня — Всесвітній день книг та авторського права. Бібліотекарка Надія Скринько із села Великої Скельової Світловодського району причетна до обох свят, оскільки її професія — бібліотекар, а захоплення — краєзнавство.


— Я народилася у Великій Скельовій, тут навчалася у школі. Книги любила з дитинства, із сестрами Олександрою і Катериною ми часто грали у бібліотеку, — розповідає Надія Іванівна. — У сільській книгозбірні тоді працювала Валентина Хрієнко, яка могла зацікавити і заохотити до читання, чим підсилила моє прагнення обрати роботу з книгами справою свого життя. Тому я вступила в Олександрійське культосвітнє училище, після закінчення якого отримала призначення у село Талову Балку Світловодського району. Але поки закінчувала навчання, звільнилося місце у рідному селі, і тодішній директор районної бібліотеки Федір Пугач запропонував мені залишитися у Великій Скельовій. І так з 1984 року я бібліотекарка, за винятком того часу, коли була у декретних відпустках з дочкою і з сином. У пам’ять про усіх моїх попередників — очільників і працівників бібліотеки — я створила добірку фото і розповідей про них.

Люди, з якими я співпрацювала у різний час, завжди були хорошими. Ось уже багато років створюємо різні проєкти з директоркою сільського Будинку культури Світланою Буйлук, зокрема я майже завжди є ведучою сільських свят. Часто проводжу виховні заходи й у нашій школі.

Зараз у бібліотеці більше дев’яти тисяч книг, за якими приходять близько 280 користувачів. Серед читачів і діти, і дорослі. Серед людей старшого віку активним відвідувачем є Микола Жиглатий, який приходить за книгами не рідше ніж раз на тиждень. Не менш активною читачкою є й Варвара Нікушкіна, яка цікавиться краєзнавчою літературою, тому і прочитала майже всю, яка є в бібліотеці, а деякі книги і по декілька разів — разом зі своїм чоловіком Віктором Бабійчуком. Варвара Олексіївна — голова сільської ветеранської організації, до того ж вона бере активну участь у масових заходах, які відбуваються у бібліотеці та в сільському Будинку культури. Радують своєю активністю і діти. Так, навесні минулого року наша бібліотека брала участь у всеукраїнському конкурсі "Книгоманія". На мою пропозицію відгукнулися тодішні семикласниці Анна Ломська і Леоніла Богошура, які представляли Велику Скельову на районному етапі. Перемогла Леоніла й отримала путівку на обласний тур. Участь на більш високому рівні була для дівчинки наскільки важливою, що вона не лише виконала усі непрості умови конкурсу, а навіть одяг собі продумала. Батьки, теж творчі люди, теж читачі сільської бібліотеки, підтримали доньку, а також профінансували поїздку до Кропивницького. І хоч на обласному етапі Леона не стала першою, це була її особиста маленька перемога, про яку вона завжди пам’ятатиме.

Зараз я читаю, але це не є такою життєво необхідною потребою. Мене захоплюють історико-пригодницькі твори, читаю також газети та журнали. Серед українських письменників подобаються твори Оксани Забужко. Декілька місяців тому я перечитала "Парфумера" Патріка Зюскінда, з яким вперше познайомилася в училищі, а повернув мене до роману мій син Олександр, який прочитав твір вперше і ділився зі мною власними враженнями. Мої діти люблять читати, але професію бібліотекаря не обрали.

У бібліотеці є народознавчий куточок, куди майбутні експонати передавали зі своїх осель жителі села. Серед експонатів і рушники. Деякі з них вишивала моя мама — Ганна Нікітенко. Вона дуже добре вишиває, у неї уся хата в рушниках. Раніше і я вишивала, а тепер цю естафету перейняла моя донька Ольга.

Краєзнавча робота у моєму житті з’явилася не одразу, а десь наприкінці 90-х років. Спочатку це було необхідно по роботі, а потім історія краю мене захопила — і я стала займатися нею системно. Звісно, займалися історією села і до мене. Так, у бібліотеці був великий зошит, до якого усі зібрані дані заніс колишній учитель математики Степан Єлисейович Ломонос. З тієї збірки брала інформацію і я. А потім зошит зник — хтось не повернув його після того, як покористувався, й уривки даних залишилися лише у раніше підготованих сценаріях. Тому мені довелося вести вже власні пошуки і збирати інформацію заново.

Не так давно кожна бібліотека району розпочала працювати за обраною програмою: екологія, мистецтво тощо, а оскільки я працювала в краєзнавчому напрямку, то обрала собі цільову програму "Краєзнавець". З тих пір намагаюся, на скільки це можливо, у кожен масовий захід включати цікаві факти про історію села. І тепер так саме собою складається, що за історією Скельової усі звертаються до мене. Звісно, зібраний на сьогодні матеріал — це не лише моя заслуга, це спільна праця однодумців, які теж цікавляться історією і збирають її по крихтах, а вже так виходить, що зосереджуються вони у мене в бібліотеці.

Хоч у нас і невелика сільська рада, та на її території досить багато давніх і сучасних пам’ятників і пам’яток. Так, збереглися поховальні надгробки місцевих поміщиків Пісчевичів (до речі, до недавнього часу ми вважали, що їхнє прізвище Пащевичі, а завдяки уважності і допитливості колишнього фельдшера нашого сільського фельдшерсько-акушерського пункту Олександра Великого (між іншим він не скелівчанин, а світловодець, але цікавиться історією краю) з’явився ось такий суттєвий коректив); збереглася будівля школи початку минулого століття, в якій зараз діє церква. За останні 20 років з’явилися нові пам’ятні місця. Зокрема за ініціативи колишнього начальника Управління каналу Дніпро-Інгулець Віктора Бурлаки встановили пам’ятний знак жертвам голодомору; спорудження меморіального комплексу солдатам-односельцям, що загинули у роки Другої світової війни, було задумкою нинішнього сільського голови Сергія Могильного, яку допомогли реалізувати народний депутат України Олесь Довгий і районний депутат Олег Медяник.

Зараз у мене є матеріали, які ще не опрацьовані, не вписані у загальне полотно історії нашого населеного пункту, їх треба осмислити й упорядкувати. Тож запрошую до співпраці усіх, хто має якісь усні чи писемні згадки про історію Великої Скельової та, на жаль, вже не існуючої на сьогодні Малої Скельової. Адже збирати краєзнавчий матеріал цікаво для нас і корисно для нащадків.



Для того, щоб залишити коментар, увійдіть на сайт через свій профіль у одній з соціальних мереж:




Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

Top