26 листопада "просвітянин" Гайдук організував у кількох світловодських школах, коледжі та у районному Будинку культури низку творчих зустрічей з цією непересічною особистістю… Кремезної статури смаглявий поет потужнім своїм баритоном, наче церковний батюшка, знайомив молодь та іншу громадськість із своєю творчістю. Хоча і без цього чимало знайомі із нею, що перекладена, до слова, на багато іноземних мов, навіть, на в’єтнамську з японською. Любовна лірика, варто зазначити, майже відсутня у його поезіях — здебільшого вони (поезії) мають чіткий патріотичний контекст у наступально (не скиглявому) ракурсі. Тому, не випадково його вірші часто-густо кладуть на ноти відомі (і не дуже) українські рок-гурти. Та й які інші можуть бути вірші у хлопця, який, разом з іншою студентською молоддю у жовтні 1990 року у Києві добивав СССР, влаштувавши таку собі Революцію на граніті, добивав московітську 14 армію у Придністров’ї — це вже на початку 90-х вже. Пройшов згодом обидва Майдани. А на сході, у складі добровольчого батальйону ОУН гамселив сєпаров та їхніх кремлівських хазяїв.

— А от чого сережка стирчить у вас там, де її чіпляють зазвичай гомосексуалісти — у правому вусі?, — спитав на зустрічі в РБК, як завжди — серйозний, ваш кореспондент.

— До них я не маю жодного стосунку — нехай вони їх чіпляють, куди захочуть. А от у циган-чоловіків вона розташовується тільки у правому вусі. Ще у юному дитинстві мій дід, який був щирим циганом, проколов мені вухо і причепив саме цю сережку. З тих пір я її ношу і цим пишаюся.

…А вже коли засутеніло, залишаючи Світловодськ, воїн-поет Пантюк поклав квіти до стели Небесної сотні на центральній площі, багатьох зі складу якої він знав особисто.

***

Проекція вперше

Нехай оминають мене світлофори,
Обридливі, мов папарацці.
Найлегше від смерті отримати фору
І "Оскара" в трьох номінаціях.
Зненацька, як цяцька,
гульба гайдамацька
Закрутить ґевала в окропі.
Та погляд — як погад
і усміх — як маска,
І серце — не серце, а попіл.
Нехай зеленіє туман тютюновий,
І цюра клене отамана.
Сьогодні бажання ворожої крові —
Омана, омана, омана!
За "так" ухоплюся,
бо в енному стані
Є "ні" — радикальна лексема.
Судилось злітати мені в здивуванні,
Неначе брові Поліфема.
Грізніше, лютіше, могутніше, вище,
Щоб дідько калaтав на сполох.
Я — камінь, я пташка,
котру вже не вивчить
Ніякий чумний орнітолог.
Дивіться — я тут, я відбитків не витер.
Чудний? Навіжений? То байка!
Для вас, як орґазм,
цей жидівський гармидер
На тризні Великого Батька.
Не можу, не хочу на рівні обцаса,
Не звик, не навчили, не личить.
І не біомаса,
а раса Тараса
Мене на князівство покличе!

Сергій Пантюк