Живопис Куликова Віталія Миколайовича
Прекрасна та багата наша земля на таланти. 29 січня в Арт-галереї "Наше місто" відбулась зустріч, презентація альбому живопису одного з наших талановитих земляків — Куликова Віталія Миколайовича — відомого сучасного українського художника, живописця, графіка, книжкового дизайнера, плакатника.
До галереї прийшли люди які особисто його знали, рідні, учні, колеги. У дружній, майже сімейній атмосфері, ми дізнавались про життя та творчість художника. Це другий альбом, доповнення до першого, видано всього 2000 примірників, тобто це справжній раритет. І таку цінність в подарунок отримали, від удови Віталія Миколайовича Ірини Іллівни, Світловодський краєзнавчий музей, рідні Віталія Миколайовича (його двоюрідна сестра та дядько), учениця Вікторія Крутько. А допомагав в організації та передачі книг колега та послідовник Віктор Чумаченко.
Окрема подяка Світловодському відділу культури та туризму за співпрацю в організації, центральній бібліотеці за допомогу з проектором. І не дивлячись на вихідний день співробітники залюбки долучились до заходу.
Хочеться вірити що ми будемо й надалі знати, пам’ятати та згадувати наших земляків. Адже втрачаючи коріння ми втрачаємо основу — втрачаємо себе.
Зараз у м. Світловодську є вулиця названа на честь Віталія Миколайовича Куликова, колись це була вулиця Маяковського… Проте, ті, хто знав художника особисто зізнаються, що самому митцю навряд чи сподобалось би те що Маяковського "викреслили" через нього…
***
Народився Куликов Віталій Миколайович 27 жовтня 1935 у Новогеоргієвську. Учень Г. Бондаренко (ВХУТЕІН, майстерні К. Петрова-Водкіна і В. Конашевича). Професор (2010) кафедри малюнка та живопису архітектурного факультету Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури, який виховав за 40 років викладацької діяльності кілька поколінь художників і архітекторів. У своїй творчості Віталій Куликов наслідував традиції авангардного мистецтва початку ХХ століття, однак об'єднував їх традиції з так званим "суворим стилем" 1960-х років. У 1967 році В. Н. Куликов робить ілюстрації до книги К. Паустовського "Чорне море". Роботи виконані в техніці чорно-білої графіки, згодом робота в цій техніці стане однією з візитних карток майстра.
В одному з інтерв’ю (Інтернет видання "Реприза") дружина Куликова Ірина Іллівна так розповідає про творче життя художника:
Рідні згадують що Віталій Миколайович надзвичайно любив Новогеоргієвськ й часто втілював його красу в картини. Найбільше йому подобалось малювати пейзажі, навколишню природу свого міста. Сам Куликов зізнавався що відчуває тугу за Новогеоргієвськом.
У 60-ті митець відчув, що жити мистецтвом може тільки той, хто малює на замовлення, єдиним шляхом не зраджувати своїм поглядам та творчості, стало викладання. Кілька років Куликов викладає в худпромі, 1970 року перейшов до нинішнього Харківського університету будівництва та архітектури на кафедру образотворчого та декоративного мистецтва.
Він завжди прагнув відійти від реалізму. Дивлячись на твори художника від 1960 року до 2008–го бачимо різні етапи і творчі захоплення Куликова. Тут і пейзажі, і численні портрети, і графіка. В 60–ті роки Віталій Куликов захопився мистецтвом виставкового і театрального плаката.
У ті часи Віталій Куликов плідно співпрацює з багатьма українськими і російськими театрами. Його плакати відрізняє композиційна бездоганність граничний лаконізм і мінімалізм. Перед нами постає повна гамма емоцій: від відвертого щирого гумору в плакатах до дитячих вистав (Е. Шварц "Червона шапочка") до серйозного, трагічного погляду вистав на воєнну тематику. Його роботи пройняті іронією, яку ми і потім спостерігаємо в його більш пізніх роботах.
На плакаті до вистави "Що той солдат, що цей" (Б. Брехт) ми бачимо стадії послідовного перетворення солдата, як єдиного і неповторного обличчя в "одиницю живої сили" в просту облікову цифру на папері… Характерною рисою плакатів Віталія Куликова є максимальній прояв назви та образу. На плакаті до вистави "Винахідлива закохана" (Лопе де Вега) зображений амур у вигляді заводної іграшки, причому з "інструкцією", що вказує, в яку саме сторону повернути величезний ключ, тобто весь механізм винахідливості в буквальному сенсі.
У подальшій творчості досвід плакату, Куликов плідно використає в живописі.
Естамп — (твір друкованої графіки) відбиток, містить в собі опуклість або заглибленість на площині, і, тому не дивно, що Віталій Куликов постійно звертається до цієї техніки. Техніки гравюри, та цифрового друку. Площинна розкладка в повній мірі дає проявитися творчому кредо Куликова — іронічному кубізму.
Тетяна Тумасян, мистецтвознавець так згадує про митця: — Для Харкова, для України Віталій Миколайович — живий класик, який продовжив класичну українську авангардну традицію. Через свого вчителя Григорія Бондаренка Віталій Куликов був учнем Кузьми Петрова – Водкіна. У його творчості — найкраще з вітчизняного авангарду набуло нового життя, у новому художньому втіленні. Всі роки своєї творчої і педагогічної діяльності Віталій Куликов лишався вірним собі і своєму творчому кредо.
Мистецтвознавець Олег Володимирович Коваль:
Мистецтвознавець й дослідник творчості Куликова Олександр Шило:
Публичні коллекції:
Окрема подяка Світловодському відділу культури та туризму за співпрацю в організації, центральній бібліотеці за допомогу з проектором. І не дивлячись на вихідний день співробітники залюбки долучились до заходу.
Хочеться вірити що ми будемо й надалі знати, пам’ятати та згадувати наших земляків. Адже втрачаючи коріння ми втрачаємо основу — втрачаємо себе.
Зараз у м. Світловодську є вулиця названа на честь Віталія Миколайовича Куликова, колись це була вулиця Маяковського… Проте, ті, хто знав художника особисто зізнаються, що самому митцю навряд чи сподобалось би те що Маяковського "викреслили" через нього…
***
Народився Куликов Віталій Миколайович 27 жовтня 1935 у Новогеоргієвську. Учень Г. Бондаренко (ВХУТЕІН, майстерні К. Петрова-Водкіна і В. Конашевича). Професор (2010) кафедри малюнка та живопису архітектурного факультету Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури, який виховав за 40 років викладацької діяльності кілька поколінь художників і архітекторів. У своїй творчості Віталій Куликов наслідував традиції авангардного мистецтва початку ХХ століття, однак об'єднував їх традиції з так званим "суворим стилем" 1960-х років. У 1967 році В. Н. Куликов робить ілюстрації до книги К. Паустовського "Чорне море". Роботи виконані в техніці чорно-білої графіки, згодом робота в цій техніці стане однією з візитних карток майстра.
В одному з інтерв’ю (Інтернет видання "Реприза") дружина Куликова Ірина Іллівна так розповідає про творче життя художника:
"За своє життя Віталій Миколайович створив сотні картин. Він був педантичною людиною. Працював 12 годин на добу: з 9-ї ранку до 21-ї. Намагався самостійно виготовити рамки для картин, натягувати та ґрунтувати полотно — так він пояснював підготовку до роботи. В нього була велика фонотека в майстерні, бо особливо любив працювати під класичну музику, яка надихала. У майстерні Віталія Куликова завжди стояла шафа з книгами. Художник мав річну підшивку журналу "Нове мистецтво" за 1927 рік, яку поцупив студентом з інституту, двотомник Пікассо, дві збірки віршів улюбленого письменника — Едуарда Лімонова, одна з яких з автографом автора…"
Рідні згадують що Віталій Миколайович надзвичайно любив Новогеоргієвськ й часто втілював його красу в картини. Найбільше йому подобалось малювати пейзажі, навколишню природу свого міста. Сам Куликов зізнавався що відчуває тугу за Новогеоргієвськом.
"Мені це місто сниться у деформованому вигляді. Іноді я себе ловлю на якихось містичних реакціях, коли потрапляю в Чигирин — дуже схоже місто на Новогеоргієвськ. 1959 року, коли я повернувся додому з армії, його саме руйнували. Мені запам’яталася одна дивна картина: на місці Успенського храму стояла стіна з намальованим Леніним і червоним пролетаріатом. Виявилося, що в 20-ті роки цю церкву перетворили на клуб, під час війни Сталін наказав церкви відродити, але Леніна в нашій церкві не прибрали. Так він і жив за іконостасом, щоби проявитися під час руйнування Новогеоргієвська".
У 60-ті митець відчув, що жити мистецтвом може тільки той, хто малює на замовлення, єдиним шляхом не зраджувати своїм поглядам та творчості, стало викладання. Кілька років Куликов викладає в худпромі, 1970 року перейшов до нинішнього Харківського університету будівництва та архітектури на кафедру образотворчого та декоративного мистецтва.
"Я вважаю, що можна передати лише технічність, художню грамоту, — розповідає Куликов про свої педагогічні методи. — Систематизована інформація корисніша, ніж хаос. Можна й без цього обійтися. Ми захоплюємося наївністю Піросмані, але ми не порівнюємо його з Веласкесом".
Він завжди прагнув відійти від реалізму. Дивлячись на твори художника від 1960 року до 2008–го бачимо різні етапи і творчі захоплення Куликова. Тут і пейзажі, і численні портрети, і графіка. В 60–ті роки Віталій Куликов захопився мистецтвом виставкового і театрального плаката.
"Плакатів уже немає, — казав Куликов. — Це мистецтво вмерло. Те, що ми сьогодні бачимо на всіх цих банерах, біля театрів, дуже примітивно. Нині алегорії не цінують. На них немає часу".
У ті часи Віталій Куликов плідно співпрацює з багатьма українськими і російськими театрами. Його плакати відрізняє композиційна бездоганність граничний лаконізм і мінімалізм. Перед нами постає повна гамма емоцій: від відвертого щирого гумору в плакатах до дитячих вистав (Е. Шварц "Червона шапочка") до серйозного, трагічного погляду вистав на воєнну тематику. Його роботи пройняті іронією, яку ми і потім спостерігаємо в його більш пізніх роботах.
На плакаті до вистави "Що той солдат, що цей" (Б. Брехт) ми бачимо стадії послідовного перетворення солдата, як єдиного і неповторного обличчя в "одиницю живої сили" в просту облікову цифру на папері… Характерною рисою плакатів Віталія Куликова є максимальній прояв назви та образу. На плакаті до вистави "Винахідлива закохана" (Лопе де Вега) зображений амур у вигляді заводної іграшки, причому з "інструкцією", що вказує, в яку саме сторону повернути величезний ключ, тобто весь механізм винахідливості в буквальному сенсі.
У подальшій творчості досвід плакату, Куликов плідно використає в живописі.
Естамп — (твір друкованої графіки) відбиток, містить в собі опуклість або заглибленість на площині, і, тому не дивно, що Віталій Куликов постійно звертається до цієї техніки. Техніки гравюри, та цифрового друку. Площинна розкладка в повній мірі дає проявитися творчому кредо Куликова — іронічному кубізму.
Тетяна Тумасян, мистецтвознавець так згадує про митця: — Для Харкова, для України Віталій Миколайович — живий класик, який продовжив класичну українську авангардну традицію. Через свого вчителя Григорія Бондаренка Віталій Куликов був учнем Кузьми Петрова – Водкіна. У його творчості — найкраще з вітчизняного авангарду набуло нового життя, у новому художньому втіленні. Всі роки своєї творчої і педагогічної діяльності Віталій Куликов лишався вірним собі і своєму творчому кредо.
Мистецтвознавець Олег Володимирович Коваль:
"Говорить о Виталии Куликове, надо в контексте традиции, в которую он входит вместе с К. Петровым-Водкиным, который был учителем его учителя Григория Бондаренко. К этой традиции также относятся художники В. Серов, П. Чистяков, которые через К. Петрова-Водкина и Г. Бондаренко заложили общекультурную и общехудожественную традицию, в рамках которой В. Куликов и разворачивал свои эксперименты".
Мистецтвознавець й дослідник творчості Куликова Олександр Шило:
"Куликов виражав своє мистецтво через форму й вважав, що форма – це єдине, що є в мистецтві, й що може бути обговорюваним. Першим про метод проекційного малювання почав говорити Рєпін. Те, що зробив Куликов – це безпосередньо розвиток фокусу проекційного малюнку й розуміння аркуша як простору".
Публичні коллекції:
- Харьківський художній музей;
- Сургутская муниципальная галерея (Россия);
- Харківська міська художня галерея;
- Сумской художественный музей;
- Музей эстампа (Шамалье, Франция);
- англ. Музей Циммерли (Нью-Джерси, США);
- Галерея VOVATANYA (Харьков);
- Дирекция художественных выставок Министерства культуры Украины (Киев);
- Институт проблем современного искусства НАИ Украины.
Ксенія Бондаренко
Фото: надані автором