Минулої неділі, 4 липня, четверо молодих людей (всі – мешканці с. Білецьківка, Кременчуцького району) пішли відпочивати до води, але не у пристосоване для цього місце, а на кар’єр заводу "Силікатних виробів". Цей чималенький котлован, де і зараз для виробничих потреб намивають пісок, перетворився на резервуар води, і люди чомусь вирішили, що там можна купатися.
Компанія веселилася та відпочивала, не виключено, що зі спиртним (ця інформація ще уточнюється), і, як кажуть, ніщо не віщувало біди. В якийсь момент одна з жінок – 36-річна Б. – вирішила скупатися... і більше її живою ніхто не бачив.

У перші хвилини нового дня, а саме у 5 хвилин на першу ночі 19 червня на пункт зв’язку служби порятунку надійшло повідомлення про пожежу в одній з квартир будинку №100 А по вулиці 9 Січня.
Як з’ясувалося, причиною пожежі стало коротке замикання електромережі. Господарі помешкання відпочивали в іншій кімнаті, тож не відразу викликали рятувальників. В результаті вогонь знищив телевізор, музичний центр, меблі, речі домашнього вжитку.

12 червня співробітникам служби порятунку роботи вистачало: вдень вони гасили лісову пожежу, а вночі – автівку.
Цього дня на території 0,3 га Новогеоргіївського лісництва згоріли суха трава та хвойна підстилка. На боротьбу з вогнем виїжджала одна машина СДПЧ №17, працювали також дві одиниці техніки самого лісництва. Звісно, разом вони здолали вогонь.

Третього червня у селі Андрусівка двоє дітей ближче до вечора пішли погуляти до води. Знаходячись на дамбі затоки Дніпра, один з них – 9-рійчний хлопчик – послизнувся, впав у воду і потонув...
Водолази Світловодської аварійно-рятувальної водолазної станції №2 РКАР центру м. Вінниця, піднімаючи тіло загиблого, наголосили: там було дуже глибоко.

Потужні грім і блискавка, які супроводжували зливу першого червня у Світловодську, стали причиною миттєвої смерті 58-річного чоловіка…
Принаймні, на цій причині наголошують тутешні медики і правоохоронці. Щодо обставин, то, на підставі чисельних очевидців, єдиної думки не вироблено: чи то чоловік ремонтував огорожу свого обійстя, чи розмовляв по мобільному телефону.

У минулому номері газети "Світловодськ вечірній" ми розповідали про невдалу спорбу 40-річного В. у перший день травня скупатися у Кременчуцькому водосхивищі, яка, зрештою, закінчилася трагічно. Водолази тривалий час вели пошуки, але роботи жодного результату не давали...
21 травня близько 12 години дня мешканці Світловодська виявили тіло В. на березі водосховища у районі турбази "Славутич", про що відразу повідомили міліцію, а ті – службу порятунку. Як стало відомо редакції, у легенях загиблого була вода, тож він захлинувся.

16 травня о 15.30 черговому міськрайвідділу внутрішніх справ повідомили, що у районі с. Семигір’я під час проведення польових робіт знайдено артилерійський снаряд часів Великої Вітчизняної війни. 18 травня зброю знешкоджено.
До речі, подібна пригода сталася й більше місяця тому – такий собі бойовий арсенал у вигляді 9 ящиків з 90 мінометними мінами знайшли на березі Кременчуцького водосховища у с. Нагірному 14 квітня. Ці залізні німецького виробництва ящики зверху були накриті лише 10 сантиметрами піску. Коли води у Кременчуцькому водосховищі стало зовсім мало, берегова лінія суттєво змістилася, тому ця знахідка і стала можливою. Уявіть, скільки років все це пролежало спочатку у землі, а тоді перебувало під водою… Того ж дня з Кіровограда приїхали піротехніки, які завантажили знахідку у спеціальний автомобіль, знайшли відповідний бункер та підірвали міни.

„Якби ще два-три роки тому мені сказали, що турбота з боку держави щодо ліквідаторів чорнобильського лиха буде настільки ганебною, я би сприйняв це, як прояв злого чорного гумору”, — говорить голова міськрайонної організації „Союз-Чорнобиль”, депутат міськради Іван Маліновський
Це на наступний рік, сподіваємось, „чорнобильців” будуть славити на всіх рівнях – бо ж будуть ювілейні, 25-ті, роковини найбільшої за всю історію людства техногенної катастрофи. А цьогоріч, коли не відчувається й натяку на сумне відзначення цієї події, ми й поговорили з лідером світловодських та районних ліквідаторів планетарної ядерної загрози Іваном Маліновським про те, з яким настроєм вони наближаються цього скорботного ювілею.

Євгеній Лазукін у Світловодську людина відома чи не півмісту: ще маленьким як привезли сюди батьки-гідробудівельники, так тут і все життя. Тому такі забуті назви, як «барак» та «брандвахта», де прийшлося жити в дитинстві, запам’яталися назавжди.
Після школи № 3, пішов на виробництво, потім армія. Повернувся додому, влаштувався апаратником на завод чистих металів, одружився, донька з’явилася. Потім рік на Крайній Півночі, знову вдома. Довгий час працював машиністом електрообладнання на «Гідромеханізації», від якої навіть побував у закордонвідрядженні в Іраці, де працював на земснаряді, будував греблю гідровузла «Хадіта». Довелося бачити самого Саддама Хусейна, (про якого, до речі, найкращої думки). Загалом, звичайна біографія звичайної людини, як всі. Але все змінилося водночас, коли сталося лихо в Чорнобилі.