Володимир Литвин: "Моя політична лінія співпадає з прагненнями людей"
20 листопада 2009 року у м.Кіровограді відбулася прес-конференція Володимира Михайловича Литвина. Привітавшись з журналістами, Володимир Литвин коротко повідомив, що вже відвідав Голованівський та Ульянівський райони, побував у музеї ракетних військ стратегічного призначення і запропонував без будь-яких вступних слів приступити до спілкування.
^ Реклама ^– Володимире Михайловичу, поділіться вашими враженнями від Кіровоградщини.
– Враження у мене насамперед від людей. Я не був на підприємствах, в установах, організаціях, не зустрічався з керівниками. Я спілкувався з простими людьми. Люди добрі, відкриті, щирі, моральні, терплячі, безмежно терплячі. Люди ще вірять, що ми можемо облаштувати наше життя. Це головне моє враження, головне надбання. Разом з тим у мене була можливість перевірити наскільки правильно я вибудовую свою політичну лінію, наскільки вірно я формулюю програмні засади. Повинен сказати, що вони практично співпадають з прагненнями людей.
– Як ви прокоментуєте бійку депутатів у Верховній Раді? Чи не варто повернутися з відпустки і навести там лад?
– Давайте будемо вважати, що у Верховній Раді відбувається штатний режим. Невеличке зіткнення, яке мало місце вчора, віднесемо на рахунок того, що депутати намагаються приймати зважені рішення. Коли не вистачає аргументів – говорять емоції. Головне, щоб вони не заважали справі. Якщо будуть прийматися рішення надзвичайної гостроти чи державної ваги, я обов'язково буду у Верховній Раді. Займатися опікунством не буду. Там працюють розумні люди. Я щодня веду консультації з апаратом Ради, з головуючим на засіданнях, першим заступником голови, якщо потрібно, то і з керівниками фракцій. Сподіваюся, що все буде добре, навіть не зважаючи на те, що трибуна парламентська потрібна кандидатам у Президенти і вони мають можливість її використовувати. Вважаю, що я прийняв правильне рішення і пішов у відпустку. Я не хочу, щоб мене звинувачували у використанні найвищої державної трибуни для агітації за себе, як кандидата.
– Як ви оцінюєте свої шанси у цій передвиборчій гонці?
– Дякую за запитання. Коротко: як реальні. Все буде залежати від того, чи дадуть людям вільно проголосувати, чи не розпочнеться масовий підкуп виборців. Зараз всі вичікують, штаби розгорнули і сидять, чекають команди ходити по хатах. Таке затишшя, як перед бурею.
– Як ви думаєте, чи буде прийнято бюджет на 2010 рік до кінця поточного?
– Прогнози – справа невдячна, це загальновідома істина. Єдине на чому я наполягав і наполягаю, щоб під свої політичні плани люди не підганяли державні інтереси.
Я переконаний, що Верховна Рада прийняла оптимальне рішення, оскільки не були підтримані напрацьовані у парламенті висновки і рекомендації (проголосувало за це близько 180 людей), тому проект бюджету відправили на доопрацювання.
– Володимире Михайловичу, уявіть собі, що вас обрали Президентом України. Які будуть ваші перші кроки, на чому ви зосередите свою увагу в перші дні, тижні, місяці?
– А що тут уявляти, тут і так все зрозу-міло. По-перше, треба зробити ревізію того, що в країні є, що залишилося, чого не вистачає, що потрібно зробити. Навіть на невеликому підприємстві, коли змінюється керівництво, складається акт прийому та передачі майна, документації тощо. На рівні держави чомусь все значно простіше. Урочисто складають клятву, в'їжджають в кабінети і все. Добре, якщо попередник залишить записку з побажанням успіхів.
Отже, нам треба знати реальну картину того, що потрібно для забезпечення життє-діяльності країни і що ми маємо. Сьогодні ніхто цього не прагне, бо потрібно буде відповідати на непрості запитання, чому так сталося. Що ми повинні зробити, щоб підняти підприємства для того, щоб не завозити, як зараз, картоплю, цибулю, моркву, сало, м'ясо з-за кордону? Для цього потрібно створити такі умови, щоб імпортувати товари, які ми спроможні виробляти самі, було невигідно. Друге, що треба зробити невідкладно – проана-лізувати, що потрібно кожній людині, за умови, що вона буде працювати.
Якщо людина отримує відповідні кошти від центру зайнятості, вона повинна їх відпра-цьовувати. Тоді ми б не топилися в смітті. Далі слід проаналізувати роботу підприємств, які працювали. У кожному населеному пункті повинно бути бодай одне бюджетоутворююче підприємство. Всі не можуть продавати, хтось повинен і виробляти.
Потрібно розглянути соціальну відповідальність власників, які купили фабрики, заводи, газети, пароходи. Особливо тих, хто придбав підприємства за наші з вами ваучери. Мова не йде про націоналізацію, а саме про відповідальність за невиконання умов продажу.
Наведення ладу з землею – теж важливе завдання нового президента країни. У кожній сільській раді буде висіти своєрідна карта земель, де буде позначено, скільки землі кому належить. Скільки паїв, хто ними користується, хто має землю у приватній власності і на якій підставі. Все, що було придбано незаконно, буде повернуто державі.
Апарат управління країни буде негайно скорочено на 40%. Я не кажу вже про керівний склад. У нас по півтора десятка заступників міністра, раніше ж не дозволялося мати більше чотирьох.
Деполітизація, декомерціалізація державних структур. Не буде ніяких посередників між державними органами влади і людьми, які підгодовують відповідного керівника, а керівник підгодовує їх з державного бюджету. Дай Боже, для початку хоча б це зробити.
– Володимире Михайловичу, на минулій прес-конференції у Кіровограді Ви говорили про те, що Україна стоїть перед катастрофою. Ви поїздили по регіонах, поспілкувалися з людьми. Чи не змінилася ваша точка зору? Можливо, все не так вже й погано? Чесно кажучи, хотілося б почути від Вас хоча б що-небудь оптимістичне.
– А я що не оптиміст? Я тільки оптимістично й говорю, що все у нас буде добре, що ніколи так не було, щоб ніяк не було, якось воно буде. Ми ж живемо за цим принципом. Що стосується економічної ситуації, я стверджую, що вона є надзвичайно складною. З одного боку звучать запевнення про те, що у нас плани по надходженням до бюджету виконуються, а з іншого – "дірка" в державному бюджеті розміром у 40 мільярдів. Я б хотів випромінювати оптимізм, але в даному разі закликаю до здорового реалізму. Якщо ми з останніх зусиль фінансуємо виключно пенсії і зарплати бюджетникам, вже починаються проблеми з вчителями, вони будуть наростати. Тому я вважаю, що в державній політиці потрібен реалізм. Істина в тому, що економічна і соціальна ситуація в країні є винятково складною. Ми живемо імпульсами, які переходять інколи в авантюрну політику. Я відповідально заявляю: істерія навколо епідемії грипу роздувається для того, щоб затулити інші питання.
З оптимізмом я дивлюся тільки на людей з безмежною вірою і дивовижним запасом живучості. За офіційними статистичними даними тіньовий сектор економіки становить 36%. Фахівці ж стверджують, що коли 30% в тіні – економіка стає некерованою. Я беру на себе сміливість стверджувати, що в тіні у нас до 50% економіки. Якщо проаналізувати скільки громадяни України в рік випивають алкогольних напоїв, випалюють цигарок, купують дорогих авто, хутра, яхт, літаків, гелікоптерів, житла і скласти до купи кошти, які на все це добро витрачені, буде значно більше річного ВВП країни. За оцінками експертів весь середній клас (ті люди, які заробляють від 10 тисяч гривень) сидить в тіні. З одного боку це погано, але таким чином вони тримаються на плаву самі і підтримують інших. Але так довго тривати не може. Мимоволі ми сповідуємо подвійну мораль. Не можна робити всіх людей заручниками ситуації. Нам потрібно розрубати цей гордіїв вузол.
Тетяна ДРОЗДОВА,
Богдан ДРОЗДОВ (фото).
– Враження у мене насамперед від людей. Я не був на підприємствах, в установах, організаціях, не зустрічався з керівниками. Я спілкувався з простими людьми. Люди добрі, відкриті, щирі, моральні, терплячі, безмежно терплячі. Люди ще вірять, що ми можемо облаштувати наше життя. Це головне моє враження, головне надбання. Разом з тим у мене була можливість перевірити наскільки правильно я вибудовую свою політичну лінію, наскільки вірно я формулюю програмні засади. Повинен сказати, що вони практично співпадають з прагненнями людей.
– Як ви прокоментуєте бійку депутатів у Верховній Раді? Чи не варто повернутися з відпустки і навести там лад?
– Давайте будемо вважати, що у Верховній Раді відбувається штатний режим. Невеличке зіткнення, яке мало місце вчора, віднесемо на рахунок того, що депутати намагаються приймати зважені рішення. Коли не вистачає аргументів – говорять емоції. Головне, щоб вони не заважали справі. Якщо будуть прийматися рішення надзвичайної гостроти чи державної ваги, я обов'язково буду у Верховній Раді. Займатися опікунством не буду. Там працюють розумні люди. Я щодня веду консультації з апаратом Ради, з головуючим на засіданнях, першим заступником голови, якщо потрібно, то і з керівниками фракцій. Сподіваюся, що все буде добре, навіть не зважаючи на те, що трибуна парламентська потрібна кандидатам у Президенти і вони мають можливість її використовувати. Вважаю, що я прийняв правильне рішення і пішов у відпустку. Я не хочу, щоб мене звинувачували у використанні найвищої державної трибуни для агітації за себе, як кандидата.
– Як ви оцінюєте свої шанси у цій передвиборчій гонці?
– Дякую за запитання. Коротко: як реальні. Все буде залежати від того, чи дадуть людям вільно проголосувати, чи не розпочнеться масовий підкуп виборців. Зараз всі вичікують, штаби розгорнули і сидять, чекають команди ходити по хатах. Таке затишшя, як перед бурею.
– Як ви думаєте, чи буде прийнято бюджет на 2010 рік до кінця поточного?
– Прогнози – справа невдячна, це загальновідома істина. Єдине на чому я наполягав і наполягаю, щоб під свої політичні плани люди не підганяли державні інтереси.
Я переконаний, що Верховна Рада прийняла оптимальне рішення, оскільки не були підтримані напрацьовані у парламенті висновки і рекомендації (проголосувало за це близько 180 людей), тому проект бюджету відправили на доопрацювання.
– Володимире Михайловичу, уявіть собі, що вас обрали Президентом України. Які будуть ваші перші кроки, на чому ви зосередите свою увагу в перші дні, тижні, місяці?
– А що тут уявляти, тут і так все зрозу-міло. По-перше, треба зробити ревізію того, що в країні є, що залишилося, чого не вистачає, що потрібно зробити. Навіть на невеликому підприємстві, коли змінюється керівництво, складається акт прийому та передачі майна, документації тощо. На рівні держави чомусь все значно простіше. Урочисто складають клятву, в'їжджають в кабінети і все. Добре, якщо попередник залишить записку з побажанням успіхів.
Отже, нам треба знати реальну картину того, що потрібно для забезпечення життє-діяльності країни і що ми маємо. Сьогодні ніхто цього не прагне, бо потрібно буде відповідати на непрості запитання, чому так сталося. Що ми повинні зробити, щоб підняти підприємства для того, щоб не завозити, як зараз, картоплю, цибулю, моркву, сало, м'ясо з-за кордону? Для цього потрібно створити такі умови, щоб імпортувати товари, які ми спроможні виробляти самі, було невигідно. Друге, що треба зробити невідкладно – проана-лізувати, що потрібно кожній людині, за умови, що вона буде працювати.
Якщо людина отримує відповідні кошти від центру зайнятості, вона повинна їх відпра-цьовувати. Тоді ми б не топилися в смітті. Далі слід проаналізувати роботу підприємств, які працювали. У кожному населеному пункті повинно бути бодай одне бюджетоутворююче підприємство. Всі не можуть продавати, хтось повинен і виробляти.
Потрібно розглянути соціальну відповідальність власників, які купили фабрики, заводи, газети, пароходи. Особливо тих, хто придбав підприємства за наші з вами ваучери. Мова не йде про націоналізацію, а саме про відповідальність за невиконання умов продажу.
Наведення ладу з землею – теж важливе завдання нового президента країни. У кожній сільській раді буде висіти своєрідна карта земель, де буде позначено, скільки землі кому належить. Скільки паїв, хто ними користується, хто має землю у приватній власності і на якій підставі. Все, що було придбано незаконно, буде повернуто державі.
Апарат управління країни буде негайно скорочено на 40%. Я не кажу вже про керівний склад. У нас по півтора десятка заступників міністра, раніше ж не дозволялося мати більше чотирьох.
Деполітизація, декомерціалізація державних структур. Не буде ніяких посередників між державними органами влади і людьми, які підгодовують відповідного керівника, а керівник підгодовує їх з державного бюджету. Дай Боже, для початку хоча б це зробити.
– Володимире Михайловичу, на минулій прес-конференції у Кіровограді Ви говорили про те, що Україна стоїть перед катастрофою. Ви поїздили по регіонах, поспілкувалися з людьми. Чи не змінилася ваша точка зору? Можливо, все не так вже й погано? Чесно кажучи, хотілося б почути від Вас хоча б що-небудь оптимістичне.
– А я що не оптиміст? Я тільки оптимістично й говорю, що все у нас буде добре, що ніколи так не було, щоб ніяк не було, якось воно буде. Ми ж живемо за цим принципом. Що стосується економічної ситуації, я стверджую, що вона є надзвичайно складною. З одного боку звучать запевнення про те, що у нас плани по надходженням до бюджету виконуються, а з іншого – "дірка" в державному бюджеті розміром у 40 мільярдів. Я б хотів випромінювати оптимізм, але в даному разі закликаю до здорового реалізму. Якщо ми з останніх зусиль фінансуємо виключно пенсії і зарплати бюджетникам, вже починаються проблеми з вчителями, вони будуть наростати. Тому я вважаю, що в державній політиці потрібен реалізм. Істина в тому, що економічна і соціальна ситуація в країні є винятково складною. Ми живемо імпульсами, які переходять інколи в авантюрну політику. Я відповідально заявляю: істерія навколо епідемії грипу роздувається для того, щоб затулити інші питання.
З оптимізмом я дивлюся тільки на людей з безмежною вірою і дивовижним запасом живучості. За офіційними статистичними даними тіньовий сектор економіки становить 36%. Фахівці ж стверджують, що коли 30% в тіні – економіка стає некерованою. Я беру на себе сміливість стверджувати, що в тіні у нас до 50% економіки. Якщо проаналізувати скільки громадяни України в рік випивають алкогольних напоїв, випалюють цигарок, купують дорогих авто, хутра, яхт, літаків, гелікоптерів, житла і скласти до купи кошти, які на все це добро витрачені, буде значно більше річного ВВП країни. За оцінками експертів весь середній клас (ті люди, які заробляють від 10 тисяч гривень) сидить в тіні. З одного боку це погано, але таким чином вони тримаються на плаву самі і підтримують інших. Але так довго тривати не може. Мимоволі ми сповідуємо подвійну мораль. Не можна робити всіх людей заручниками ситуації. Нам потрібно розрубати цей гордіїв вузол.
Тетяна ДРОЗДОВА,
Богдан ДРОЗДОВ (фото).
^ Реклама ^
