Вівторок, 11 грудня 2018
Культура

У пошуках коріння

У пошуках корінняСвастика це не „видумка” Гітлера. А пра-пра-праукраїнський символ
Завдяки старанням невтомного директора міського краєзнавчого музею Віктора Сергєєва, в його стінах наразі експонується надто цікава виставка тутешнього історика і географа Андрія Бутка. Її експонати, а це різні історичні артефакти, які він „відібрав” у землі на теренах Світловодщини, мимоволі змушують замислитись відвідувачів про витоки і становлення сучасної української нації. Що, власне, і прислужилося слушним приводом поговорити про це з Бутком.

- Можна сказати, - розпочав він, - я і за покликанням, і за фахом історик. „Зерна” покликання „засіялись” ще у дитинстві, яке пройшло у старовинному селі Андрусівка. Ще хлопчаком я полюбляв нишпорити ярами і узбережжям Кременчуцького водосховища, що омиває село, і відшукувати різні старовинні речі. Згодом це захоплення визначило й майбутню спеціальність – після навчання у Кіровоградському педуніверситеті ім. Винниченка я став істориком і географом за фахом. Викладаю ці дисципліни у загальноосвітній школі і продовжую історичні розвідки на території нашого району.

- А де у нас на археолога „чатує” найбільша удача?

- Найбільше історичних нашарувань знаходиться у районах тієї ж Великої Андрусівки, старого Калантаїва, та на узбережній смузі села Нагірне. Хоча нагірнянські нашарування відносяться до більш пізніх періодів – приблизно, від козацької доби. Найдревніше же місце Світловодщини, за моїми даними, відноситься до часу Трипілля - 4-3 тисячоліття до нашої ери. Але, нажаль, ці місця нині перебувають під водами нашого водосховища. Раніше саме там – поблизу затопленого Новогергіївська - археологи неодноразово знаходили артефакти, що відносяться саме до цього періоду.

У пошуках коріння


УКРАЇНЦІ – НЕ СЛОВ’ЯНИ, ЦЕ СЛОВ’ЯНИ - УКРАЇНЦІ

- Пане Андрію, а давайте, якщо не заперечуєте, поговоримо у „зворотньому напрямку” – від більш пізніх часів до якомога ранішніх...

- Гаразд. За Козаччину я вже говорив. В районі згадуваного Нагірного мені доволі часто доводилось знаходити рештки кераміки, що хронологічно відносяться до XVII-XVIII століть. Поперед них я б поставив ранніх слов’ян. До речі, саме визначення „слов’яни” прийшло до нас з території нинішньої Росії, куди помандрували деякі племена давніх праукраїнців. Там вони, через суворість тамтешнього клімату, замість традиційного землеробства, були просто вимушені більше займатись ловами диких звірів. Тобто, вони жили „с лова”, що й трансформувалося згодом у „слов’яни”. Але так званих слов’ян можна вважати лише „батьками” сучасних українців. А от прабатьками, і у цьому я погоджуюсь із багатьма вченими (археологами, антропологами), можна сміливо вважати людей Білогрудівської культури (2-1 тисячоліття до н.е.). Між іншим, згідно археологічних довідників, найбільш дослідженими поселеннями цієї культури є місця, дотичні до моєї рідної Андрусівки. Це були достатньо осілі племена, які, в основному, займалися землеробством, скотарством, розвиненим було у них і ремісництво.

- Ви за скіфів не забули?

- Не забув. Хоча до нинішніх українців вони мають лише опосередковане відношення. Скіфи – це кочові азійські люди. Вони, випасаючи свою худобу, приходили сюди регулярно, починаючи від першого тисячоліття до нашої ери. Археологічних свідчень, що вони змішувалися з тутешніми автохтонами немає. Та й міжплемінні шлюби були тоді не в пошані. А от по-сусідські жили. Наприклад, на наших теренах, на Московській горі можна відшукати артефакти існування прадавніх слов’ян, а майже поряд – на території нинішньої Ревівки – скіфів.

- Поясніть, за якими ознаками визначається належність до того чи іншого племені?

- Головним чином – за специфікою орнаментів, візерунків на керамічних виробах. Ще – за формою виробів із заліза, бронзи (зброї, прикрас тощо). А ще – за поховальною обрядовістю. Щодо останньої, то такий цікавий штрих: за ознаками поховань небіжчиків, прийнято розрізняти „ямну”, „катакомбну” та „зрубну” культури. Тобто, наші далекі предки спочатку просто ховали померлих у ямах (як зараз), засипаючи їх землею. Згодом рили могили такими собі уступами (терасами). А ще пізніше – могилу робили у вигляді дерев’яного зрубу. І знаєте, що спільного у цих трьох культурах, протяжністю у кілька тисяч років? Небіжчик! І там, і там, і там його клали до могили не як зараз, - горизонтально, а у зігнутому вигляді. Що, скоріш за все, символізує форму зародка. Напевне, тоді вважалося: раз людина у такому вигляді розпочинає своє життя у материнській утробі, то й нехай такою вона залишається і опісля смерті. Ще більш своєрідною була ця церемонія у одних із найдавніших людей, що жили колись на наших теренах - трипільців – вони ховали своїх рідних (у такій же ж „зародковій” формі) під... порогами своїх осель. Це було своєрідним оберегом житла від усього нечестивого... Безумовно, я не беруся стверджувати, що трипільці, які мешкали на наших теренах 4-5 тисяч років тому, є нашими пра-пра-прабатьками. Та от що цікаво: ще не так давно українці мали звичку хреститися, переступаючи поріг чужої хати. Цим самим вони віддавали данину пам’яті померлим родичам господаря житла. Знаходити зв’язок? І взагалі, Трипілля - неабиякий цікавий період нашої з вами історії. У той час, коли найдревніші світові цивілізації лишень тільки зароджувалися, трипільці вже мешкали у своїх, так званих, протомістах.

У пошуках коріння


У СОНЯЧНОМУ КОЛОВОРОТІ

- Відтак, можна припустити, що Трипілля і є „колискою” української нації?

- Можна, якщо не згадати ще більш ранішніх – майже міфічних аріїв. Вже науково доведено, що ці племена – уродженці північної Європи – були вимушені 10-12 тисяч років тому мігрувати на південь, рятуючись від гігантського льодовика, що невпинно сунув з півночі на південь і який зупинився, досягнувши території нинішнього Дніпродзержинська. Там же зупинились і „гнані” ним арії... Вони, як відомо, неабияк пошанували Сонце, символом якого була рунічна свастика, або сонячний коловорот. І що привертає увагу – цей символ зберігся і на керамічних виробах трипільців. А від них - через давніх слов’ян - посів згодом своє чільне місце і на українських вишиванках, і на Великодніх крашанках тощо. Щоправда, це було до Гітлера – він, обравши символом ІІІ Рейху арійський коловорот (свастику), але у зворотньому напрямку, дискредитував цей знак. Та, разом з тим, не думаю, що через якогось там Гітлера, нам варто й не згадувати про наші прадавні символи. Між іншим, вченими вже доведено, що і китайський символ „інь-янь” - ніщо інше, як так сама ж свастика (сонячний коловорот). На підставі цього деякими вченими висувається небезпідставна гіпотеза, що арійці, пустивши коріння на території нинішньої України, почали цікавитись іншими землями. Одні з них подалися на захід і за деякий час заснували найвідоміші європейські цивілізації, такі, як Рим, Греція тощо – в цих культурах, також, знаходимо спільний символ - свастику. Другі відправились на схід, головно, до Китаю та Індії. В останній, до речі, сонячний коловорот, або ж свастика, залишається чи не найшановнішим символом. Так що, як бачимо, у українців дуже і дуже глибоке коріння. Принаймні, так стверджують археологічні і антропологічні дані.

Віталій АСАУЛЕНКО
На фото: Частина експонатів із колекції Андрія Бутка.




Для того, щоб залишити коментар, увійдіть на сайт через свій профіль у одній з соціальних мереж:



Інформація
Відвідувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.

Top