Євдокія Сільвестрівна – жінка унікальна. Другого березня їй виповнилося 93 роки, а бадьорості духу, оптимізму і жаги до життя у неї стільки, що можна ділитися з оточенням. Та живе вона сама з маленькою собачкою, донька Люда мешкає поряд, її відвідує, але хворіє останнім часом, ось і зараз лежить у лікарні…

Як же Євдокія Сільвестрівна зраділа гостям!



По хаті Євдокія Сільвестрівна доволі легко пересувається без палички.



Слухати її дуже цікаво, вона про це знає і не спиняється ні на хвилинку.

Пригадує як закінчила 3 курси Кременчуцького будівельного технікуму і поїхала на практику до Одеси на будівництво військового аеродрому. Там і застала її війна. Потім був Північний Кавказ з важкою працею, а у листопаді 1942 року повернулася до рідного села. Після звільнення району від німців, Євдокія Сільвестрівна стала секретарем сільради. День 9 травня 1945 року добре пам’ятає. Радісну новину почула у Новогеоргіївську, коли була у райвиконкомі, летіла 20 кілометрів додому, як на крилах. І всі люди, які працювали в степу, бігли по дорозі додому… Чекали до ранку і коли почули по радіо офіційне повідомлення, зібрали мітинг. Виступала і плакала, бо батько ще не повернувся з війни і остання звістка від нього була з Румунії. Там він був тяжко поранений у хребет і коли повернувся додому 21 рік лежав, до самої смерті.

Згадує Євдокія Сільвестрівна свого покійного чоловіка Василя Івановича Кулікова, інваліда війни, з яким прожила щасливих 50 років і 10 місяців. Тішиться сином і донькою, а ще двома онуками і двома правнуками. Старші вже отримали вищу освіту, а правнук закінчує 1 курс медичної академії.

23 роки свого життя Євдокія Кулікова віддала роботі у Об’єднанні "Дніпроенергобудпром" на посаді інженера будівельної дільниці. Там же активно займалася профспілковою діяльністю, організовувала екскурсії вихідного дня. Де тільки не побувала з колективом! Ці приємні спогади розділяє і Галина Козубенко, тож вітаючи шановану жінку з Днем Перемоги, вона побажала: