Напередодні Дня Перемоги представники великого колективу Об’єднання "Дніпроенергобудпром" (генеральний директор Іван Марон, директор Головного заводу Михайло Бур’янський) відвідали усіх своїх ветеранів, привітали, поспілкувалися, вручили грошову допомогу і квіти. Нам довелося разом з Валентиною Пасічник, начальником відділу кадрів ТДВ "Об’єднання "Дніпроенергобудпром", та Галиною Козубенко, бухгалтером первинної профспілкової організації Головного заводу залізобетонних виробів, побувати вдома у Євдокії Сільвестрівни Кулікової. Цю цікаву зустріч ми запам’ятаємо надовго.
Євдокія Сільвестрівна – жінка унікальна. Другого березня їй виповнилося 93 роки, а бадьорості духу, оптимізму і жаги до життя у неї стільки, що можна ділитися з оточенням. Та живе вона сама з маленькою собачкою, донька Люда мешкає поряд, її відвідує, але хворіє останнім часом, ось і зараз лежить у лікарні…
Як же Євдокія Сільвестрівна зраділа гостям!
"Дівчата, негайно на кухню! Зараз будемо святкувати!" – весело вигукувала господарка.
По хаті Євдокія Сільвестрівна доволі легко пересувається без палички.
"Я ще ой-йой-йой!" – говорить про себе жінка і з задоволенням починає розповідати про своє життя від дня народження у Семигір’ї і до наших днів.
Слухати її дуже цікаво, вона про це знає і не спиняється ні на хвилинку.
Пригадує як закінчила 3 курси Кременчуцького будівельного технікуму і поїхала на практику до Одеси на будівництво військового аеродрому. Там і застала її війна. Потім був Північний Кавказ з важкою працею, а у листопаді 1942 року повернулася до рідного села. Після звільнення району від німців, Євдокія Сільвестрівна стала секретарем сільради. День 9 травня 1945 року добре пам’ятає. Радісну новину почула у Новогеоргіївську, коли була у райвиконкомі, летіла 20 кілометрів додому, як на крилах. І всі люди, які працювали в степу, бігли по дорозі додому… Чекали до ранку і коли почули по радіо офіційне повідомлення, зібрали мітинг. Виступала і плакала, бо батько ще не повернувся з війни і остання звістка від нього була з Румунії. Там він був тяжко поранений у хребет і коли повернувся додому 21 рік лежав, до самої смерті.
Згадує Євдокія Сільвестрівна свого покійного чоловіка Василя Івановича Кулікова, інваліда війни, з яким прожила щасливих 50 років і 10 місяців. Тішиться сином і донькою, а ще двома онуками і двома правнуками. Старші вже отримали вищу освіту, а правнук закінчує 1 курс медичної академії.
23 роки свого життя Євдокія Кулікова віддала роботі у Об’єднанні "Дніпроенергобудпром" на посаді інженера будівельної дільниці. Там же активно займалася профспілковою діяльністю, організовувала екскурсії вихідного дня. Де тільки не побувала з колективом! Ці приємні спогади розділяє і Галина Козубенко, тож вітаючи шановану жінку з Днем Перемоги, вона побажала:
"Живіть ще довго-довго, Євдокіє Сільвестрівно, а ми будемо приходити на ваші дні народження, отримувати велике задоволення від спілкування і заряджатися вашою позитивною енергією".
|