Інтернет-видання «Світловодськ»
https://svetlovodsk.com.ua/4856-hutir-nadiya.html
Оазис в степу
Долаючи шлях лісо-степами (цю важливу особливість Кіровоградщини підкреслив голова її обласної ради — колишній лісівник [М. Ковальчук) від більш заліснених берегів Дніпра Світловодська до більш розлогих степових краєвидів над Інгулом і над Грузькою, де серед могутніх дубів і струнких тополь, у чудовому фруктовому саду над підковоподібним ставом щастя принишк хутір.[/b]Його назву увіковічнило ім’я матері видатного нашого земляка — "визначного драматурга, актора, театрального й громадського діяча" (як полюблять називати в офіційних виданнях) Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого) — Надії.
Аж не віриться, що світловодській делегації у традиційному складі "просвітян" і освітян і навіть із одним козацьким "генералом" (як його називали супутники і, мабуть, дівчата, які з ним просились на фотографування) — отаманом Григорієм Лук’яновичем Сутягою, поталанило ступити ногою на цю землю — "оазис у степу", яка ще не повних 150 років тому була голим степом і лише згодом виплекала на собі театральне майбутнє України, пов’язане з прізвищами Саксаганського, Садовського, Заньковецької.
Тут світ побачили такі всіма знані шедеври класичної драматургії, як "Сто тисяч", "Хазяїн", "Сава Чалий", "Ґандзя" (і ще 7 творів), із хатою, добудованої автором цих п’єс в останній рік життя, аби в ній, згідно з його ж заповітом, народилося 8 його онуків, усі правнуки та 6 праправнуків. Аби дочекатись врочистого покладання об 11:00 28 вересня 2013 року, тій самій хаті довелося багато чого пережити.
Її і знищила наполовину німецька бомба 1944 року, і майже дознищили вже бюрократичним пером. Аж поки, не без підтримки перших осіб літературних кіл України (серед яких був і наш земляк С.Плачинда), 1956 року "Хутір Надія" було оголошено державним заповідником-музеєм. А вже потім був і 1969, коли відкрито пам’ятник Карпенку-Карому в переддень його 125-річчя від дня народження (1970), і 1982, коли до 100-річчя заснування українського театру корифеїв, було повністю відновлено будівлю, і коли було започатковано фестиваль (з 1990 року — Всеукраїнський) "Вересневі самоцвіти". Він цього року і став провісником ще однієї визначної події — 75-річчя народження Кіровоградської області, чий святковий логотип і був представлений на святі Г. Пастух (заступником голови Кіровоградської ОДА), яка підкреслила його універсальність у поєднанні звитяжності степового орла і кіровоградських танцівників на "Майданs’і", і врожайності під благодатним сонцем ланів Степової Еллади (натяком на більш пряму приналежність до останньої є зображення театральних масок).
Ще всі присутні на святі змогли побачити виставку майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, вистави як професійних, так і аматорських театрів, відчути себе "єлисаветградськими театралами", взявши участь і обов’язково перемігши у відповідному конкурсі.
Під останні звуки концерту Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. П.К.Саксаганського між чудових вересневих пейзажів світловодці повезли додому натхнення, подароване їм ще одним нашим непересічним земляком-письменником, "Заслуженим діячем мистецтв України" Олександром Жовною.
Світловодська делегація разом із Олександром Жовною (у центрі)
Музей-садиба на Хуторі Надія
Театральна вистава просто неба
Сергій Гайдук,
голова Світловодського міського об’єднання Всеукраїнського Товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка
Тут світ побачили такі всіма знані шедеври класичної драматургії, як "Сто тисяч", "Хазяїн", "Сава Чалий", "Ґандзя" (і ще 7 творів), із хатою, добудованої автором цих п’єс в останній рік життя, аби в ній, згідно з його ж заповітом, народилося 8 його онуків, усі правнуки та 6 праправнуків. Аби дочекатись врочистого покладання об 11:00 28 вересня 2013 року, тій самій хаті довелося багато чого пережити.
Її і знищила наполовину німецька бомба 1944 року, і майже дознищили вже бюрократичним пером. Аж поки, не без підтримки перших осіб літературних кіл України (серед яких був і наш земляк С.Плачинда), 1956 року "Хутір Надія" було оголошено державним заповідником-музеєм. А вже потім був і 1969, коли відкрито пам’ятник Карпенку-Карому в переддень його 125-річчя від дня народження (1970), і 1982, коли до 100-річчя заснування українського театру корифеїв, було повністю відновлено будівлю, і коли було започатковано фестиваль (з 1990 року — Всеукраїнський) "Вересневі самоцвіти". Він цього року і став провісником ще однієї визначної події — 75-річчя народження Кіровоградської області, чий святковий логотип і був представлений на святі Г. Пастух (заступником голови Кіровоградської ОДА), яка підкреслила його універсальність у поєднанні звитяжності степового орла і кіровоградських танцівників на "Майданs’і", і врожайності під благодатним сонцем ланів Степової Еллади (натяком на більш пряму приналежність до останньої є зображення театральних масок).
Ще всі присутні на святі змогли побачити виставку майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, вистави як професійних, так і аматорських театрів, відчути себе "єлисаветградськими театралами", взявши участь і обов’язково перемігши у відповідному конкурсі.
Під останні звуки концерту Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. П.К.Саксаганського між чудових вересневих пейзажів світловодці повезли додому натхнення, подароване їм ще одним нашим непересічним земляком-письменником, "Заслуженим діячем мистецтв України" Олександром Жовною.
Світловодська делегація разом із Олександром Жовною (у центрі)
Музей-садиба на Хуторі Надія
Театральна вистава просто неба
Сергій Гайдук,
голова Світловодського міського об’єднання Всеукраїнського Товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка