Щодо земельного питання на… кладовищі

Олександр СичХто навідується на кладовище за "керамічним" з інтервалом раз на рік, чи півроку, не можуть не помічати, як стрімко заповнюється відрізок між лівим та правим його "крилами".
Праве — це униз по ходу 9-ї маршрутки. Наліво маршрутки не їздять — до тамтешніх могил доводиться діставатися пішки. Років з десять тому, коли забракло площ на правому "крилі", почалося "засвоєння" земель ліворуч. Між ними знаходився чималий шматок землі, який, як тоді планувалося, буде наближатися до правої (по українським міркам, благоустроєної) частини ще років зо двадцять. Але, зазначає заступник міського голови з комунальних питань Олександр Сич, невтішна демографія, тобто, зависока смертність світловодців, вносить свої корективи.

Та на початку нашої розмови ми поцікавились у Сича старим міським кладовищем, що біля міськрайвідділу внутрішніх справ, поховання на якому там датуються між початком 60-х і 1985 роками минулого століття. Його захаращеність він просив не пов’язувати з тим, що власті на ньому "поставили хрест": більш-менш пристойний порядок — в межах куцого бюджетного фінансування — там таки підтримується. І так буде тривати щонайменше до 2035 року. Тобто, від 1985 року (часу останнього там поховання) жодних "перепрофілювань" тамтешніх земель не передбачається — як того вимагає чинне законодавство, протягом 50 років. Так що рідні та близькі похованих на цьому кладовищі людей можуть у весь цей час не перейматися долею тамтешніх могил. (От якби ще доглядати належним чином за ними вони не забували). Ну, а відносно "керамічного" кладовища, точніше згаданої вище ділянки, то вона, за словами головного міського комунальника, — з такими темпами її заповнення — вичерпає себе за років п’ять. Разом з тим, він не вважає "кладовищенське" питання аж надто злободенним та критичним — довкола Світловодська цілком реально відшукати вільні землі для поховань…

А чи не простіше і доцільніше, спитали ми у Сича, владі не "ламати голови", вишукуючи землю під нове кладовище, а взяти і спорудити у місті комунальний… крематорій.

"Ну, знаєте, — відповів він, — є принаймні два аспекти, які унеможливлюють втілення у життя цієї ідеї. Перший — суто економічний. Розробка проекту крематорію, його будівництво, експлуатація і тому подібне потребуватимуть значних капіталовкладень надто відчутних для міського бюджету. І я маю великий сумнів, що це підприємство буде для міста прибутковим. А це вже другий аспект даного питання. Я би назвав його морально-світоглядним".

Розкриваючи зміст цього аспекту, Сич пояснив, що городяни, більшість з яких складається з християн-православних, намагатимуться будь-що ховати своїх рідних у землі, а не спалювати у печі крематорію, навіть, якщо це обходитиметься їм набагато дешевше традиційного поховання.

Віталій КоваленкоВиходячи зі сказаного начальником міської "комуналки", можна припустити, що більшість населення України дотримується подібних християнських норм, бо ж на всю багатомільйонну країну у ній налічується лиш три крематорії — Києві, Одесі та Харкові… Дякувати Богові, говорить протоієрей собору Пресвятої Богородиці Віталій Коваленко, що практика спалювання небіжчиків не набула більшого розповсюдження. Навіть у дохристиянські, язичницькі часи, розпочав він, наші пращури не спалювали, як дехто вважає, своїх небіжчиків до стану купки попелу — вони залишали кістки, які потім передавали землі або воді. Що ж до Святого Писання, зокрема, у книгах Повторення Закону і Новому Заповіті недвозначно наголошується на забороні кремації тіл померлих. І те, що нині на всю України лиш три крематорії, то це, переконаний святий отець, є свідченням, що Дух Віри Христової все ще сильний в серцях українців. Адже, згідно Закону Божого, людина має повернутися туди, звідки вийшла — у землю ("земля єси ти і в землю відійдеш"), не зважаючи на матеріальний стан, вроду, геніальність… Адже з тілом залишаємо і належне земному життю. А пояснюючи, чому спалення небіжчика є гріхом перед Богом, протоієрей пояснив, що перші дев’ять днів по смерті, янголи ведуть душу померлого до раю, аби та побачила й відчула безмірність благодаті Божої. Від дев’яти до сорока днів душа перебуває вже у пеклі і бачить, яких мук зазнають душі, що занапастили себе неправедністю й гріхами.

"І уявіть, що відчуває душа, коли ще до Суду Божого її тіло згоряє у полум’ї крематорію? Тож сам чин поховання померлих християн, відомий ще з апостольських часів, передбачає наявність тіла, адже кожна молитва і піснопіння пронизане сакраментальним символізмом. І коли ми дивимося на плоть, віддану землі, розуміємо, що через неї чи завдяки їй все наше життя зводиться до вибору між добрим і злим началом, між Богом і Дияволом, між вічною безутішною мукою в Аду і вічним блаженством Раю. А щодо так званого дефіциту земель для кладовищ, то це питання здебільшого надумане… Знаєте, ми весь час шукаємо для себе зручностей й комфорту як матеріального, так і морального. Але, коли ми розуміємо насправді, що таке смерть — ми по-справжньому цінуватимемо життя. Тому християнин, якщо він насправді любить близьку свою людину, що відійшла у Вічність, завжди знайде можливість передати її землі", — підсумував отець Віталій.

Віталій Асауленко
Фото надані автором