Та на початку нашої розмови ми поцікавились у Сича старим міським кладовищем, що біля міськрайвідділу внутрішніх справ, поховання на якому там датуються між початком 60-х і 1985 роками минулого століття. Його захаращеність він просив не пов’язувати з тим, що власті на ньому "поставили хрест": більш-менш пристойний порядок — в межах куцого бюджетного фінансування — там таки підтримується. І так буде тривати щонайменше до 2035 року. Тобто, від 1985 року (часу останнього там поховання) жодних "перепрофілювань" тамтешніх земель не передбачається — як того вимагає чинне законодавство, протягом 50 років. Так що рідні та близькі похованих на цьому кладовищі людей можуть у весь цей час не перейматися долею тамтешніх могил. (От якби ще доглядати належним чином за ними вони не забували). Ну, а відносно "керамічного" кладовища, точніше згаданої вище ділянки, то вона, за словами головного міського комунальника, — з такими темпами її заповнення — вичерпає себе за років п’ять. Разом з тим, він не вважає "кладовищенське" питання аж надто злободенним та критичним — довкола Світловодська цілком реально відшукати вільні землі для поховань…

А чи не простіше і доцільніше, спитали ми у Сича, владі не "ламати голови", вишукуючи землю під нове кладовище, а взяти і спорудити у місті комунальний… крематорій. Розкриваючи зміст цього аспекту, Сич пояснив, що городяни, більшість з яких складається з християн-православних, намагатимуться будь-що ховати своїх рідних у землі, а не спалювати у печі крематорію, навіть, якщо це обходитиметься їм набагато дешевше традиційного поховання.

Віталій КоваленкоВиходячи зі сказаного начальником міської "комуналки", можна припустити, що більшість населення України дотримується подібних християнських норм, бо ж на всю багатомільйонну країну у ній налічується лиш три крематорії — Києві, Одесі та Харкові… Дякувати Богові, говорить протоієрей собору Пресвятої Богородиці Віталій Коваленко, що практика спалювання небіжчиків не набула більшого розповсюдження. Навіть у дохристиянські, язичницькі часи, розпочав він, наші пращури не спалювали, як дехто вважає, своїх небіжчиків до стану купки попелу — вони залишали кістки, які потім передавали землі або воді. Що ж до Святого Писання, зокрема, у книгах Повторення Закону і Новому Заповіті недвозначно наголошується на забороні кремації тіл померлих. І те, що нині на всю України лиш три крематорії, то це, переконаний святий отець, є свідченням, що Дух Віри Христової все ще сильний в серцях українців. Адже, згідно Закону Божого, людина має повернутися туди, звідки вийшла — у землю ("земля єси ти і в землю відійдеш"), не зважаючи на матеріальний стан, вроду, геніальність… Адже з тілом залишаємо і належне земному життю. А пояснюючи, чому спалення небіжчика є гріхом перед Богом, протоієрей пояснив, що перші дев’ять днів по смерті, янголи ведуть душу померлого до раю, аби та побачила й відчула безмірність благодаті Божої. Від дев’яти до сорока днів душа перебуває вже у пеклі і бачить, яких мук зазнають душі, що занапастили себе неправедністю й гріхами.
Віталій Асауленко
Фото надані автором