Про початок місцевого переселення

Поняття "переселенці" знайоме чи не кожному поколінню українців: сьогодні — це вимушені переселенці з Донбасу (зона АТО/ООС), перед тим були переселенці з Чорнобильської зони, але на нашій території були й свої переселенці — з зони затоплення водами Кременчуцького водосховища.

Тоді все почалося 65 років тому від постанови ЦК КПРС від 25.03.1954 року. Вже в травні того ж року розпочалося будівництво ГЕС. Отже, трагедія місцевого переселення розпочалася 65 років тому, а вже через 5 років (1959-60 років тому) розпочалося затоплення котловану майбутнього водосховища після перекриття русла Дніпра. Про цю подію в "Історії міст і сіл Української РСР" написано досить загально:

"Спорудження ГЕС і водосховища зумовили необхідність переселення на нові місця деяких населених пунктів району, зокрема Новогеоргіївська".

Більш красномовними була реакція поетів на подібні явища, починаючи від місцевого Віктора Соколова:

"Нема вже і в помині Табурища.
Нема села, є селище при ГЕСі";

"Немає й хати нашої в помині:
Там, де стояла — хлюпає вода…"

"Де народивсь? Що скажеш тут? На дні?"

Подібний настрій зустрічаємо й у Володимира Базилевського:

"Козацькі ж села десь на дні
Гнилого моря, під водою
Гуляють в жмурки десь при дні".

Дещо лояльнішим був теж місцевий поет Іван Резник:

"В каскаді нових гідростанцій дніпровських
Вже плечі Кремгес розправля.
Ми чуємо серцем, як море Каховське
Із морем Новим розмовля";

"Де плавні дніпровські у травах тонули,
Де ліс Андрусівський шумів, —
Могутні машини Дніпро сколихнули,
Мов буря, з обох боків".

Щоправда, Віктор Соколов швидше докоряє, ніж напряму засуджує, як це, скажімо, робить Ю.Тарнавський у поезії „У РА НА”:

Кременчуцьке море
хлюпає тепер над ними,
гниле,
смердюче,
мов душі
моїх земляків —
зелений
всесоюзний борщ.

Пам'ятаймо свою історію!

Сергій Гайдук
голова громадської організації "Спадкоємці Крилівщини і Новогеоргіївщини"