«Київське море» виявилось озерцем на Трухановому острові. Зате зустріч була славна

25 серпня 2017

Подачу струму поновили, але тільки не на наш майданчик біля такого собі Бабиного озера, сказавши: ви, барди, тут зібралися безбашенні – потусуєтесь і у світлі ватри. Скажіть спасибі, що її вам дозволили розпалити…
Фестиваль "Зустрічі на Київському морі" був заявлений, як бард-роковий. Де і побував на свято Спаса наш бард Віталій Асауленко. – Віталію, ти кажеш, що на цей фестиваль тебе запросили учасники фестивалю "Ірпінський парнас", який проходив наприкінці липня в однойменному місті. Як же вони тебе запросили, якщо ти там ледь не з усіма "горшки побив"?

– Так, я ж не з усіма побив – з "лабухами", які сплутали бардівську пісню з весільно-ресторанною "гуп-ца-цою" та з журі з таким же, "гуп-ца-цольним", розумінням бардівської пісні. Але там були два хлопця з Києва, які гідно мене оцінили. Один з них і зателефонував мені з пропозицією поспівати на бард-роковому фесті, який вже вкотре проводиться на Трухановому острові, що розташований на Дніпрі в межах столиці України. То я й поїхав…

– За останній місяць ти брав участь у двох бардівських фестивалях. На якому більше розкрилось твоє широке творче єство?

– Звісно, на Трухановому острові! Безумовно, ірпінський фест виграв у труханівського організаційною якістю, але безнадійно програв у якості творчій. В Ірпінь, де і підгодовували учасників, і екскурсії для них організовували, з’їхались переважно такі собі масовики-витівники, позбавлені індивідуальної творчої родзинки. Зате на острові організація була на печерному рівні – навіть струм до імпровізованої сцени протягли так, що, врубивши його, знеструмили ледь не півострова. А острів цей – улюблене місце відпочинку киян, – замічу, ледь не пів Світловодська за площею… Безпека всяка, охорона тощо понаїхали. Подачу струму поновили, але тільки не на наш майданчик біля такого собі Бабиного озера, сказавши: ви, барди, тут зібралися безбашенні – потусуєтесь і у світлі ватри. Скажіть спасибі, що її вам дозволили розпалити. Через що і телевізія якась київська нічого так і не змогла відзняти. Та й світлини якісь невірні повиходили.

– Значить творча атмосфера була на висоті і ти був явно в ударі…

– Саме так! А що ще треба вільному бардові? Гітара, багаття і щоб горлянку було чим змочувати. А ще – пару-трійко таких, як сам, і розкута не тупа публіка… "На коло" (бо ж острів – зона відпочинку, і публіка, у тому числі, виконавці, снували туди-сюди) виступало з десяток бардів, включно, з дуетами та тріо. Один, навіть, із Криму приїхав – родичі у нього у Києві. Та все ж, попри свій егоїзм (звісно, я найкращий), таки вразили мене своєю автентичністю і двоє киян. Одного, старенького і з козацькими вусами, якого представляли, як Олексу Змія, я назвав Нестором-літописцем сучасності… Уяви, дідок під гітару співає про Україну, про що в ній відбувалося за керування країною тим чи іншим президентом або прем’єром. Прикольно виходить. А ще цей Змій перекладає пісні Владіміра Висоцького на українську і співає їх голосом, наближеним до оригіналу. А ще дуже сподобалася "гримуча суміш" з нині покійних: московітського барда Алєксандра Башличова і британського панк-рокера Джиммі Моріссона – незаслужено маловідомий київський бард Олександр Павлін, у вузьких колах – квартирниках – відомий ще як лідер акустичного гурту "Мыр". Саме так, "мир" – з нашим "м’яким знаком" і "і", які у московітів читаються як "и". Та й організатор фесту – Назар Беніцький, який дуже скидається на лідера уславлених англійців "Slade" Нодді Голдера в молодості, оригінально поспівав. Та й фальцетний голос у нього з тим "слейдівцем" схожий.

– Ну, а ти, все одно, був найкращий…

– А ти сумніваєшся? У нічній темряві, біля яскравого багаття поряд з очеретяним озерцем я повитягував із своєї творчої скриньки всіх своїх моторошних персонажів. Від чого слухачі, включно з іншими бардами, від страху стулились один до одного і вмолились поспівати щось повеселіше, не "доганяючи", що я їм якраз і співав – найвеселіше.

– Наступного року теж туди поїдеш?

– Ні, трішечки не так. Сподіваюсь, що наступного року "Зустрічі на Київському морі" ми проведемо на морі… Кременчуцькому… Мої розповіді про те, що на нашому водосховищі місця ще більш живописні (і у бардівському плані, у тому числі), надихнули нас об’єднати зусилля і провести подібні бард-рокові "вечорниці" вже на теренах Світловодська або Світловодського району. (До слова, ця ідея першому "стукнула у голову" присутньому на фесті світловодцеві, київському фінансистові Дмитрові Гонтарю). Навіть робочу назву придумали – "Зустріч двох морів". У цьому зв’язку, не можу не подякувати добродіїв, які допомогли мені з рейдом на Труханів острів – директора Головного заводу Михайла Бур’янського і Олеся Довгого (точніше, його Громадську приймальню) . Сподіваюсь, ці добродії щедро відгукнуться на пропозицію з проведенням і "Зустрічі двох морів". А ще, правда, це не має до мене відношення, хотілося би відмітити водія автобусу "Київ-Світловодськ" за людяність… Одна старенька підсліпувата пасажирка, яка збиралася їхати автобусом до Золотоноші, десь "посіяла" свого квитка. А до відправки – менше п’яти хвилин. Стоїть і плаче старенька. Я би й сам їй гроші дав, але не було в мене вже сто однієї гривні – "профестивалив" усе. І тут водій сам помчав до кас з’ясовувати. І з’ясував – бабця дійсно мала право на проїзд. Зворушений такою рідкою у наш час людяністю, кажу шоферові, давай, я тебе у газеті подякую. Та він так і не назвав себе, сказавши лиш, що в його колективі всі такі чуйні. Тож, користуючись нагодою, звертаюсь до директора АТП №13507 Юрія Богдана "вирахувати", який то водій віз пасажирів з Києва 20 серпня – щоб похвалити його, а то й преміювати.