Дуже багато теплих слів було сказано різними людьми на адресу Віктора Аврамчука. Вчителі розповідали яким він був спокійним, врівноваженим, чуйним, старанним учнем. Побратими просили вибачення за те, що вони живі, а його вже немає і клялися другу з позивним "Шміль" не відступати і боротися з ворогом до останнього:
"Ця пам’ятна дошка буде нагадуванням всім нам про те, що на сході йде війна, не АТО, як нам каже влада. Там гинуть справжні хлопці…"
Звертаючись до школярів, один з захисників України сказав:
"Ніколи не забувайте, що такий герой жив у вашому селі, вчився у вашій школі. Він віддав за Україну найдорожче, що у нього було – своє життя."
Дошку доручили відкрити двом бійцям: Олександру Хорольському та Тарасу Жиліну.
Зворушливим до болю був виступ мами героя. Жінка, хвилюючись, читала з папірця, щоб нікого не забути, свою подяку тим, хто підтримав її у безкрайньому горі і вшанував пам’ять сина.
