Профессор медицини Валентин Феліксович Войно-Ясенецький став легендою ХХ століття, поєднавши у своїй іпостасі високу вченість легендарного хірурга і глибоку віру православного архієрея. В його особистості ми бачимо багато незвичайного. Професор медичного інституту й… архієпископ; один з небагатьох, чиє бронзове погруддя було встановлено в галереї видатних хірургів Радянського Союзу в Москві та… видатний церковний діяч, занесений до списків вищого духовенства православної церкви; автор "Нарисів гнійної хірургії", удостоєних першої післявоєнної Державної премії СРСР ім. Сталіна 1946 року, яку зараз же перерахував на потреби сиріт і… релігійного трактату "Дух, душа й тіло"; політичний в’язень, який майже 11 років провів у тюрмах і засланнях за сфабрикованими НКВСівцями справами і… унікальний хірург, який у 60-літньому віці по 18 годин на добу оперував поранених на фронті, а відтак отримав медаль "За звитяжну працю в роки Великої вітчизняної війни"; дослідник, який здійснив справжній прорив у медицині, відмінний знавець анатомії людини і…священнослужитель, який вірив, що у серці знаходиться душа. Ці полярні якості характеризують одну людину. Про себе він писав:



У 1996 році Священний синод Української православної церкви причислив архієпископа Луку до лику Святих. Того ж року його останки перенесені до Свято-Троїцького кафедрального собору у Сімферополі.

Біографія святителя Луки пов’язана і з нашим краєм. Після закінчення Київського університету молодий лікар Войно-Ясенецький мусив у складі спеціального медичного загону виїхати на Далекий Схід, де йшла російсько-японська війна. Одружившись, Войно-Ясенецький працював лікарем у Симбірській і Курській губерніях. Нарешті доля заносить його на територію нинішньої Черкаської області. Таким чином, один із перших щаблів своєї лікарської кар’єри святитель пройшов саме на Черкащині. У Золотоношу сім’я перебралася до родичів Ганни Василівни, дружини Валентина Феліксовича.

У виданні "Додаток до звіту Золотоніської повітової Земської управи за 1908 рік у розділі "Рух медичного персоналу" є буквально такі рядки:



Золотоніський період життя земського лікаря В.Ф.Войно-Ясенецького був невеликим за часом (травень-вересень 1908 р.), але насиченим подіями, які визначили його діяльність на багато років уперед. Приміром, у травні-червні цього року в містечку Золотоноша він дійшов висновку про роботу над дисертацією, яку мав намір присвятити одному з перспективних видів місцевого знеболювання. Тут почалося його листування з видатним професором П.І.Дьяконовим, який завідував кафедрою і клінікою госпітальної хірургії на медичному факультеті московського університету. Вона виявилася результативною: московський професор дав згоду на прикомандирування земського лікаря до клініки госпітальної хірургії в 1908/09 навчальному році для роботи над дисертаційним дослідженням. До того ж у Золотоноші народилася його дочка Олена (16 вересня 1908 року) .

Історія переїзду земського лікаря в українське місто Золотоношу почалася в Курській губернії, де В.Ф.Войно-Ясенецький працював у дільничній земській лікарні у селі Верхній Любаж Фатежского повіту. На початку 1908 року його хірургічні заслуги на сільському терені отримали гідну винагороду: він був переведений в земську лікарню повітового міста Фатеж і призначений завідувачем хірургічним відділенням. Здавалося, стала збуватися давня мрія Ясенецького-Войно про роботу хірургом. Але тут на шляху лікаря став якийсь "справник", що побажав, щоб до нього додому терміново приїхав новий завідувач хірургічним відділенням. Але Войно-Ясенецький чинив опір проти зверхності місцевого начальства і відмовився відвідати поліцейського начальника. За це він постановою земської управи був звільнений зі служби. На захист лікаря стало бідне населення Фатежа. Натовпом бідняків в один з недільних травневих днів було розгромлено будівлю управи. Земському хірургу не залишалося іншого вибору, як терміново покинути курський Фатеж, щоб уникнути нового обвинувачення, на цей раз в підбурюванні народного бунту.

Золотоноша стала притулком сім'ї Войно-Ясенецького тому, що Ганна Василівна Ланська (дружина хірурга) була родом з цих місць. У цей час в сім'ї очікувалося народження другої дитини, тому молода сім'я сподівалася на допомогу родичів. Важливе значення мало й пряме залізничне сполучення між Курською губернією і Золотоношею. У Деньгах Валентин Войно-Ясенецький пропрацював усього три місяці. Але старожили надовго запам’ятали молодого лікаря, який вирізнявся винятковою компетентністю, чуйністю, безкорисливістю та відданістю справі. Деньгівська дільниця опікувалася 9% населення Золотоніського повіту. На жаль, відсутня та й важко виокремити медичну статистику 3-х місяців (часу роботи В.Ф.Войно-Ясенецького) по дільниці, але цифри переконливо демонструють виразну тенденцію активізації медичної допомоги в Деньгах саме на 1908 рік. Скажімо, від січня по 15 вересня вказаного року лікарями фон-Крузе і Войно-Ясенецьким було прийнято 2500 хворих, загальне число відвідувань становило 4670, 190 відвідано на дому. Окрім цього, вакциновано 5545 дітей. І ще один цікавий факт: саме в той період на скромній Деньгівській лікарській дільниці було проведено аж 229 хірургічних операцій. Для порівняння: за 9 місяців 2015 року лікарем Деньгівської лікарської амбулаторії прийнято 1 186 хворих, відвідано на дому 446 хворих, вакциновано 216 дітей, операції не проводились (навіть амбулаторні).

На час роботи в Деньгах Валентин Феліксович уже був досить перспективним лікарем-хірургом, тож незабаром він перебрався до Москви – працювати над докторською дисертацією про місцеву анестезію. У тому ж "Додатку до Золотоніської повітової Земської Управи" зазначено, що лікар Ясенецький-Войно звільнений відповідно до клопотання 15 вересня 1908 року".

Проте зв’язки Святителя Луки з Черкащиною не обмежуються Золотоношею і Золотоніським районом. Два брати Валентина Феліксовича – старший Володимир і молодший Павло – ще до революції оселилися в Черкасах, де працювали на юридичний ниві. Наприкінці 1910-х років до синів у Черкаси перебралися жити батьки – Фелікс Станіславович і Марія Дмитрівна Войно-Ясенецькі. Тут вони померли і поховані на інтернаціональному кладовищі. Бував у Черкасах і сам Святитель Лука у 1926 році, коли його ненадовго випустили із заслання.

У Світловодську Святитель Лука з’явився своїм духом. У 2000 році почався нелегкий відрізок у моїй біографії – мене призначено головним лікарем Світловодської ЦРЛ. Фінансування медицини в той час було мізерним. Стан матеріальної бази – жахливим: зношене обладнання, приміщення, які волали про необхідність ремонту. Міська влада нашкрібала якийсь мізер на найнеобхідніше. У районі фіксувались випадки дитячої та материнської смертності. Це не просто статистика, це великий душевний біль лікарів. Православні високопрофесійні медики бажали і небесного заступництва у своїй праці. Тодішній настоятель Ревівської церкви Святих Апостолів Петра і Павла о.Андрій (батько якого в минулому був шанованим висококваліфікованим хірургом, мама – медсестрою, яких і досі пам'ятають колишні вдячні пацієнти та колеги) виступив з ініціативою створення при лікарні каплички. Ініціатива була підтримана міською владою, з більшими потугами – зі сторони духовенства. Саме на час вирішення організаційних питань припало відрядження з питань впровадження сімейної медицини адміністрації лікарні до Дніпропетровська. Я на той час знав про наявність у лікарняній церкві обласної лікарні ім. І.Мечникова (відомої сьогодні чудесами зцілень наших славних воїнів неоголошеної війни) лікарняного храму і чудотворної ікони Святителя Луки Кримського. В машині було вільне місце і ми запросили до поїздки о. Андрія. Поїздка виявилась надзвичайно насиченою, адже крім відповіді на масу організаційних питань впровадження сімейної медицини ми ще отримали величезну духовну наснагу від зустрічі з настоятелем храму Св. Луки о. Георгієм, мали можливість помолитись біля чудотворного образу. Там вже було вирішено, що капличка у Світловодській лікарні буде освячена на честь Луки.

Облаштування каплички пройшло настільки легко, ніби хтось зверху керував цією справою. На освячення було привезено чудотворну ікону Святителя Луки із Дніпропетровська. Ніхто тоді не вів запису чудодіянь, хоча вони були. А от про одне з чудес хочу розповісти.

Великими зусиллями проводився ремонт операційної, яка на той час була надзвичайно необхідною. А от дах над нею протікав. Коштів на його ремонт взяти просто нізвідки. І тут, саме в той час, коли чудотворна ікона знаходилась на першому поверсі хірургічного корпусу під тією ж таки операційною, для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації на території міста держава виділяє кошти. Частина з них спрямовується на ремонт даху хірургічного корпусу лікарні.

Ось так Святий-хірург допоміг своїм колегам. Я вже з огляду на минуле вважаю це великим чудом. Дуже жаль, що сьогодні капличка при лікарні не діє. В першу чергу духовенству потрібно б було відкласти чвари, матеріальні розрахунки і відродити православну святиню. Новонароджені ослаблені дітки потребують негайного хрещення, тяжкохворі – Святого Причастя, вмираючі – напуття, медпрацівники – духовної допомоги у своїй тяжкій праці. А в церкві, каплиці повинна лунати молитва.

Віталій Побиванець,
член Національної спілки краєзнавців України,
головний лікар Світловодської ЦРЛ 2000-2002 рр.