Коли в родині один з подружжя невіруючий
Кохання виникає як між віруючими, так і між невіруючими людьми. Відповідаючи на запитання: чи можливий союз між віруючим і невіруючим, звернемося до Нового завіту: "Якщо якийсь брат має невіруючу дружину, і та згідна жити з ним, хай її не покидає. А коли яка жінка має невіруючого чоловіка і той погоджується жити з нею, хай не покидає чоловіка. Бо невіруючий чоловік освячується через дружину, а невіруюча дружина освячується через брата" (1 Коринтянам 7:12–14).
^ Реклама ^Отже, союз такий допускається церквою, але укладаючи шлюб із невіруючим супутником життя, віруючій людині необхідно бути готовою до непростих випробувань. Звісно, труднощі виникають у будь-якій родині, у тому числі і у віруючих у Христа, але в подібному шлюбі привидів для невдоволення і конфліктів буде значно більше.
Проблеми можуть виникнути і з дотриманням Посту, і з відвідуванням Храму та святих місць, що для людини невіруючої є просто незрозумілим і навіть зайвим у житті.
Багато питань виникає в такому шлюбі і в той момент, коли в родині з'являються діти, адже подружжя з самого початку має різні погляди на виховання нащадків, особливо щодо їх воцерковлення. Віруючий батько чи мати будуть намагатися виховувати їх у вірі, брати з собою до Храму на Літургію, навчатимуть молитов, що, можливо, викличе невдоволення невіруючої половини.
Що ж робити подружжю у подібних ситуаціях?
По-перше, поважати погляди і інтереси один одного, спокійно обговорювати цю тему, аби досягти необхідного компромісу. Допоможуть у цьому терпіння, любов, повага, молитва і надія на волю Божу.
Віруючій людині ні в якому разі не потрібно "тиснути" на свою половину, намагаючись сприяти її воцерковленню, адже найчастіше це викликає зворотну реакцію. Треба пам’ятати, що кожній людині дана свобода волі, у кожного свій шлях до Бога, і не нам вирішувати, яким він буде, і в який час людина пізнає Господа. Натомість своїм прикладом – терпінням, доброчинністю, поступливістю, смиренністю, турботою і любов’ю віруючий християнин може сприяти прискоренню цього шляху. Існує немало прикладів, коли невіруюча людина приймає віру під впливом гарного прикладу життя своєї віруючої половини, сповненої світла і високих ідеалів.
Але буває і так, що виконуючи свій обов’язок перед Господом, людина забуває про свої сімейні обов’язки та хатні справи, менше уваги приділяє дітям та супутнику життя, чим викликає невдоволення невіруючої половини. Тоді і результат буде зовсім іншим.
Чи сподобається голодному чоловікові, який повернувся стомлений з роботи, що його дружина замість виконання хатніх справ та приготування вечері читає духовну літературу? Напевне, що ні. Чи сприятиме це його шляху до Бога? Чи додасть це миру і злагоди в родині? Напевне, відповідь знову буде негативною. Тож, дружині варто спочатку попіклуватися про свої сімейні обов’язки, аби не викликати сварок і скандалів, звісно, не забуваючи і про духовне збагачення.
Те саме стосується і відвідування Храму. Звісно, ніхто не може заборонити віруючій людині відвідувати Храм та брати участь у Літургіях. І в цьому питанні віруючому християнину варто відстоювати свою позицію і права. Але при цьому необхідно знаходити здоровий компроміс і не лишати домашніх своєї уваги і турботи.
Невіруюча людина має бачити світло, натхнення, доброту, тепло, любов і позитив, які несе у дім її віруючий супутник життя. І тоді, можливо, його серце також сповниться цих чеснот.
Зоряна Колісник
Проблеми можуть виникнути і з дотриманням Посту, і з відвідуванням Храму та святих місць, що для людини невіруючої є просто незрозумілим і навіть зайвим у житті.
Багато питань виникає в такому шлюбі і в той момент, коли в родині з'являються діти, адже подружжя з самого початку має різні погляди на виховання нащадків, особливо щодо їх воцерковлення. Віруючий батько чи мати будуть намагатися виховувати їх у вірі, брати з собою до Храму на Літургію, навчатимуть молитов, що, можливо, викличе невдоволення невіруючої половини.
Що ж робити подружжю у подібних ситуаціях?
По-перше, поважати погляди і інтереси один одного, спокійно обговорювати цю тему, аби досягти необхідного компромісу. Допоможуть у цьому терпіння, любов, повага, молитва і надія на волю Божу.
Віруючій людині ні в якому разі не потрібно "тиснути" на свою половину, намагаючись сприяти її воцерковленню, адже найчастіше це викликає зворотну реакцію. Треба пам’ятати, що кожній людині дана свобода волі, у кожного свій шлях до Бога, і не нам вирішувати, яким він буде, і в який час людина пізнає Господа. Натомість своїм прикладом – терпінням, доброчинністю, поступливістю, смиренністю, турботою і любов’ю віруючий християнин може сприяти прискоренню цього шляху. Існує немало прикладів, коли невіруюча людина приймає віру під впливом гарного прикладу життя своєї віруючої половини, сповненої світла і високих ідеалів.
Але буває і так, що виконуючи свій обов’язок перед Господом, людина забуває про свої сімейні обов’язки та хатні справи, менше уваги приділяє дітям та супутнику життя, чим викликає невдоволення невіруючої половини. Тоді і результат буде зовсім іншим.
Чи сподобається голодному чоловікові, який повернувся стомлений з роботи, що його дружина замість виконання хатніх справ та приготування вечері читає духовну літературу? Напевне, що ні. Чи сприятиме це його шляху до Бога? Чи додасть це миру і злагоди в родині? Напевне, відповідь знову буде негативною. Тож, дружині варто спочатку попіклуватися про свої сімейні обов’язки, аби не викликати сварок і скандалів, звісно, не забуваючи і про духовне збагачення.
Те саме стосується і відвідування Храму. Звісно, ніхто не може заборонити віруючій людині відвідувати Храм та брати участь у Літургіях. І в цьому питанні віруючому християнину варто відстоювати свою позицію і права. Але при цьому необхідно знаходити здоровий компроміс і не лишати домашніх своєї уваги і турботи.
Невіруюча людина має бачити світло, натхнення, доброту, тепло, любов і позитив, які несе у дім її віруючий супутник життя. І тоді, можливо, його серце також сповниться цих чеснот.
Зоряна Колісник
