У лютому 2014 року Світловодськ, як і вся Ненька-Україна, пориваючи із своїм окупаційним і комуністичним минулим та позбуваючись багаторічних навіювань про начебто братерство з московітським народом, зніс пам’ятник Лєніну на центральній площі. Відтоді на тому місці залишався недоречно височіти лиш постамент від пам’ятника та занедбана клумбочка поряд. Аби позбутися цього неподобства, місяця зо три міський голова Валентин Козярчук ініціював почин зробити там щось красиве. І не лише на місці пам’ятника — культурного упорядкування має зазнати ледь не увесь довколишній простір — і "задній двір" Палацу культури, і сквер поряд. Таким чином було оголошено відкритий конкурс на, цитуємо за офіційним трактуванням:



І ось 18 березня. Сесійна зала адмінбудинку. Саме тут журі конкурсу на чолі, звісно ж, з градоначальником у відкритому режимі прискіпливо вивчало пропоновані сім варіантів від розробників. Щоправда, одного розробника, мешканця тимчасово окупованого Московією Криму Артема Ємченка з поважних причин не було — його прожект презентував його батько, голова міської громадської організації "Світловодський козацький курінь" Володимир Ємченко. Артемова розробка складається з п’ятьох свічок на відповідному п’єдесталі. Самі ж свічки виготовлені із якогось сучасного матеріалу зі здатністю поглинати денне світло і "віддавати" його (світитися) уночі… Забігаючи наперед — до часу обговорення журі переглянутих проектів — воно (журі) знайшло таку композицію дещо сумною для центру міста. Врешті було вирішено від "свічок" не відмовлятися остаточно — їх, вірогідно, і звісно, у більш мінімізованому вигляді, встановлять у якомусь меморіальному місці, наприклад, замість брили в пам'ять жертв Голодомору на старому кладовищі…



Напевне, і ще один конкурсант, відомий світловодський художник Анатолій Татаров також розцінив назву конкурсу у буквальному (сумному) сенсі. Основою його композиції заввишки у метрів десять став стовп на гранітному постаменті. У його підніжжя — самотній лебідь. Як пояснив сам зодчий, лебеді є символом подружньої вірності. Тож, лебідь-одинак має символізувати скорботу. Таке бачення, напевне, розійшлося із бажанням більшості членів журі бачити на головній площі щось більш оптимістичне і райдужне…



Саме її (райдугу) і поклав в основу свого 4-метрового п’єдесталу тутешній зодчий Михайло Супрун… Він відомий у більш вузьких колах як творець скульптури Бичка навпроти офісу козярчуківського "ВК і К"... А на райдузі босонога дівчина у національних шатах, ставши навшпиньки, тягнеться догори усім своїм єством.



Кіровоградський скульптор Григорій Савченко, не мудруючи лукаво, запропонував 7-8-метрову (заввишки) вертикальну плиту на основі сталі й поліефірної смоли. Саме цей матеріал (смола) дозволяє "увігнати" у її основу будь-які кольори, у даному випадку, звісно, жовтий та синій. А ще — гасла "Україна — понад усе!", "Слава Україні-Героям Слава!" та куплет із відомої пісні про Україну. А на маківці плити — два воїна, між яким Україна в образі молодої дівчини.



Символізм у вигляді трьох дорослих людей застосували у своїх прожектах і двійко інших тутешніх конкурсантів — Анатолій Лємєшев і Олександр Попічко (останній, до того ж, є ще й головою фракції ВО "Свобода" у міськраді). У пана Анатолія по боках також стоять два воїни — сучасний (з автоматом) і козак (зі щитом), а дівчина-Україна, що стоїть посередині, випускає з рук до неба трьох голубів. Та, як замітили "журисти", через тих птахів не видно обличчя дівчини-України. Нічого страшного, відповів Лємєшев, руки з голубами можна й трішки опустити.



А от у пана Олександра саме могутній козак з розірваними на руках кайданами є центральною фігурою його композиції. А окрім двох дорослих по бокам (старця і молодої жінки) у нього присутній ще й четвертий персонаж — немовлятко, яке жінка ніжно притисла до грудей… У Тараса Шевченка, сказав Попічко, є чітке визначення того, що є Нація — єдністю мертвих, живих і ненароджених. Саме оцей симбіоз він і втілив у своїй композиції, яку, додав майстер, він творив серцем — бо і сам, як волонтер, неодноразово виїздив на передову українсько-московітської борні, і друг його (позивний "Характерник") там загинув.



А от найкращою роботою журі визнало композицію студента-архітектора аж зі Львова Едуарда Броварного. Власне кажучи, це не пам’ятник і навіть не скульптурна композиція — це цілий комплекс із кам’яним Тризубом у сквері (не на місці Лєніна), колонадами та майданчиками для дитячих розваг і відпочинку дорослих.



…Безумовно, кошторис для втілення у життя цього прожекту, можливо, дорівнюватиме (а то й перевищуватиме) усі інші прожекти, представлені на конкурс, разом узяті. Але таке рішення журі, якщо воно розмірковувало не за принципом поточного моменту (мов, грошей немає – давайте скромніше), а виходило з оптимістичного бачення перспектив Світловодська й України, заслуговує у такому випадку на повагу.

P.S. Як нам стало відомо, якогось заохочення з міського бюджету не передбачалося. Єдине, як подейкують очевидці, мер витяг з кишені якусь купюру (номінал не розгледіли) і, зі словами: "це від міського голови", вручив її переможцеві.