"кращу проектну пропозицію на встановлення пам’ятника на честь Героїв Небесної сотні та воїнам, загиблим в зоні АТО"…
І ось 18 березня. Сесійна зала адмінбудинку. Саме тут журі конкурсу на чолі, звісно ж, з градоначальником у відкритому режимі прискіпливо вивчало пропоновані сім варіантів від розробників. Щоправда, одного розробника, мешканця тимчасово окупованого Московією Криму Артема Ємченка з поважних причин не було — його прожект презентував його батько, голова міської громадської організації "Світловодський козацький курінь" Володимир Ємченко. Артемова розробка складається з п’ятьох свічок на відповідному п’єдесталі. Самі ж свічки виготовлені із якогось сучасного матеріалу зі здатністю поглинати денне світло і "віддавати" його (світитися) уночі… Забігаючи наперед — до часу обговорення журі переглянутих проектів — воно (журі) знайшло таку композицію дещо сумною для центру міста. Врешті було вирішено від "свічок" не відмовлятися остаточно — їх, вірогідно, і звісно, у більш мінімізованому вигляді, встановлять у якомусь меморіальному місці, наприклад, замість брили в пам'ять жертв Голодомору на старому кладовищі…
Проект Артема Ємченка
Напевне, і ще один конкурсант, відомий світловодський художник Анатолій Татаров також розцінив назву конкурсу у буквальному (сумному) сенсі. Основою його композиції заввишки у метрів десять став стовп на гранітному постаменті. У його підніжжя — самотній лебідь. Як пояснив сам зодчий, лебеді є символом подружньої вірності. Тож, лебідь-одинак має символізувати скорботу. Таке бачення, напевне, розійшлося із бажанням більшості членів журі бачити на головній площі щось більш оптимістичне і райдужне…
Проект Анатолія Татарова
Саме її (райдугу) і поклав в основу свого 4-метрового п’єдесталу тутешній зодчий Михайло Супрун… Він відомий у більш вузьких колах як творець скульптури Бичка навпроти офісу козярчуківського "ВК і К"... А на райдузі босонога дівчина у національних шатах, ставши навшпиньки, тягнеться догори усім своїм єством.
Проект Михайла Супруна
Кіровоградський скульптор Григорій Савченко, не мудруючи лукаво, запропонував 7-8-метрову (заввишки) вертикальну плиту на основі сталі й поліефірної смоли. Саме цей матеріал (смола) дозволяє "увігнати" у її основу будь-які кольори, у даному випадку, звісно, жовтий та синій. А ще — гасла "Україна — понад усе!", "Слава Україні-Героям Слава!" та куплет із відомої пісні про Україну. А на маківці плити — два воїна, між яким Україна в образі молодої дівчини.
Проект Григорія Савченка
Символізм у вигляді трьох дорослих людей застосували у своїх прожектах і двійко інших тутешніх конкурсантів — Анатолій Лємєшев і Олександр Попічко (останній, до того ж, є ще й головою фракції ВО "Свобода" у міськраді). У пана Анатолія по боках також стоять два воїни — сучасний (з автоматом) і козак (зі щитом), а дівчина-Україна, що стоїть посередині, випускає з рук до неба трьох голубів. Та, як замітили "журисти", через тих птахів не видно обличчя дівчини-України. Нічого страшного, відповів Лємєшев, руки з голубами можна й трішки опустити.
Проект Анатолія Лємєшева
А от у пана Олександра саме могутній козак з розірваними на руках кайданами є центральною фігурою його композиції. А окрім двох дорослих по бокам (старця і молодої жінки) у нього присутній ще й четвертий персонаж — немовлятко, яке жінка ніжно притисла до грудей… У Тараса Шевченка, сказав Попічко, є чітке визначення того, що є Нація — єдністю мертвих, живих і ненароджених. Саме оцей симбіоз він і втілив у своїй композиції, яку, додав майстер, він творив серцем — бо і сам, як волонтер, неодноразово виїздив на передову українсько-московітської борні, і друг його (позивний "Характерник") там загинув.
Проект Олександра Попічка
А от найкращою роботою журі визнало композицію студента-архітектора аж зі Львова Едуарда Броварного. Власне кажучи, це не пам’ятник і навіть не скульптурна композиція — це цілий комплекс із кам’яним Тризубом у сквері (не на місці Лєніна), колонадами та майданчиками для дитячих розваг і відпочинку дорослих.
Проект Едуарда Броварного
…Безумовно, кошторис для втілення у життя цього прожекту, можливо, дорівнюватиме (а то й перевищуватиме) усі інші прожекти, представлені на конкурс, разом узяті. Але таке рішення журі, якщо воно розмірковувало не за принципом поточного моменту (мов, грошей немає – давайте скромніше), а виходило з оптимістичного бачення перспектив Світловодська й України, заслуговує у такому випадку на повагу.
P.S. Як нам стало відомо, якогось заохочення з міського бюджету не передбачалося. Єдине, як подейкують очевидці, мер витяг з кишені якусь купюру (номінал не розгледіли) і, зі словами: "це від міського голови", вручив її переможцеві.
