Йому 55 років, народився і виріс у Світловодську, навчався у школі №3. Після служби в армії закінчив з відзнакою фізмат Кіровоградського педінституту. Повернувся до Світловодська, працював у школі №5 вчителем, у 1990 році освітяни обрали його своїм керівником. У 2001 році закінчив юридичний факультет Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки, правознавець. У 2006 році обирався на посаду секретаря міської ради.

— Геннадію Юрійовичу, погодьтеся, ваші автобіографічні відомості більшість читачів навряд чи зацікавлять. Давайте поговоримо про особисте. Пригадайте яскраві моменти вашого життя, щасливі, сумні, будь-які…

— Я народився у щасливій родині, батько вчитель, поет і фокусник на дозвіллі, мама — економіст, крім мене — 2 сестри, одна на 8 років старша, друга на 15 хвилин молодша, близнючка. Ми завжди з нетерпінням чекали вихідних, бо щотижня батько балував нас морозивом власного виготовлення. Цей хист у нього був від батька — працівника Новогергіївської артілі "Більшовик" (ще в ті далекі роки мій дід виготовляв морозиво). Нічого смачнішого не куштував відтоді!

У мої сім років померла мама і світ перевернувся… Їй було лише 40. Психологи кажуть, що це травма на все життя. Напевне так і є, але дякуючи турботливому батькові і старшій сестрі, я не відчував себе зовсім обділеним увагою.

— Дякую вам за відвертість. Насправді яскраві моменти. Як ви вчилися?

— Навчався в міру сил, гуманітарні предмети були для мене нецікавими, проте виявилися здібності до математики. Я постійно купував у книгарні всі брошури з математики, розв’язував задачі і це було для мене тоді, як комп’ютер для підлітка тепер.

— Ось чому багато людей у Світловодську вважають, що ви прораховуєте будь-яку ситуацію на 10 кроків вперед. Виявляється, це хобі з дитинства.

— Розцінюю, як комплімент. Так я намагаюся аналізувати ситуацію і ніколи не шукаю винуватих у разі невдачі. Значить, сам щось чи когось недооцінив… Подумки іду у відправну точку і шукаю вихід. Як правило, мені це вдається.

— А чим ще ви захоплювалися у дитинстві, юності?

— Пригадую, що я був надзвичайно комунікабельним, слухняним, надійним і відповідальним хлопцем…

— Скромність — не головна ваша риса?

— Ні, не головна. Але я не жартую, успіх супроводжував мене завжди, чим би я не займався. Захоплювався футболом, легкою атлетикою, танцями, спочатку бальними, потім народними у знаменитому "Вогнику" Вячеслава Жмуріна. Це мені стало в нагоді в армії — з "учебки" я потрапив до спортроти, виступав на армійських концертах, співав і танцював, і навіть отримав запрошення залишитися в армії на посаді зав. клубом. Але я дослужився до заступника командира взводу, демобілізувався і повернувся до рідного міста. Вступив до Кіровоградського педінституту, знову захопився математикою, навчався добре, став першим студентським деканом (такі проекти тоді були), отримав диплом з відзнакою і знову повернувся до Світловодська.

— Так і хочеться спитати: вам що тут медом намазано? Чому ви не залишилися в Ленінграді служити чи в Кіровограді займатися наукою? Невже ви вважали, що вчителювати в школі краще?

— Любив і люблю Світловодськ, люблю свій дім, у 1981 році тут я зустрів свою дружину Ніну і до цього часу ми разом. Тут народився мій син. Одним словом, тут моє коріння і я не проміняю наше місто ні на яке інше. Та і вчителем я працював недовго. У 1990 році я став завідуючим міського відділу освіти. Теж яскрава подія у моєму життя. Мені, 30-річному, старші і досвідченіші люди довірили керувати освітою міста! Хоча вони знали, що заступник комвзводу і начальник обласного табору "Юний технік" — увесь мій досвід керівної роботи. Але я — трудоголік! Працював і навчався по 20 годин на добу і впорався. У 1990 року ми створили раду старійшин, до якої увійшли колишні директори шкіл під головуванням Івана Миколайовича Шестака, вони допомагали мені своїми порадами. Безмежно вдячний їм усім за підтримку.

— З того часу пройшло 25 років, чверть століття. Японці стверджують, що не можна так довго перебувати на одній посаді, треба рухатися або вгору, або хоча б по горизонталі, щоб не зникав ентузіазм і завзяття…

— У мене була можливість піднятися вгору. Через 5 років моєї роботи на посаді завідувача відділом освіти, мене запрошували до міністерства освіти, в Київ. Але я не люблю столицю, хоч там і живе і працює мій єдиний 24-річний син. Щоб розвиватися і мати можливість допомагати своїм підлеглим, я здобув кваліфікацію правознавця. Крім цього, я 2 роки працював секретарем міської ради і навіть виконував обов’язки міського голови. Це теж був яскравий період мого життя. Стільки всього хотілося зробити одночасно! Я радий, що багато і вдалося: ремонт спортивного комплексу, пологового будинку, газифікація селища "Лісозаводське", роботи по освітленню міста. А скільки було цікавих і змістовних міських розважальних заходів!

— 25 жовтня цього року ви хочете здобути посаду міського голови. На підтримку яких людей ви розраховуєте?

— Я сподіваюсь на підтримку корінних мешканців Світловодська, на тих людей, які готові щоденно працювати задля розвитку міста і підвищення добробуту його мешканців. Адже моє життєве кредо — постійно рухатися вперед! Запрошую до моєї команди однодумців, яким дуже хочеться зробити Світловодськ таким же привабливим містом-парком, як колись на зорі моєї юності.