Чому в місті Світловодську забули про князя Володимира?⁠

Про появу в місті вулиць із іменами князя Володимира, Олександра Лимаря, Андрія Ільїна, мабуть, годі вже й говорити, бо влада спочатку збільшила присутність чиновників у топонімічній комісії для переважання провладної думки над баченням громадськості й краєзнавців. Далі оновленою топонімічною комісією було взято курс на уникнення персоналізації в назвах вулиць. Але з кого брати приклад нашим нащадкам? Із уже майже міфічних і безособистісних скіфів і кімерійців, про яких взагалі мало хто й пам’ятає. Винятком є хіба що заклади освіти (від шкіл до училища з коледжом), які єдині, хто не забув і за князя Володимира.

Проте указ президента №107/2015 "Про вшанування пам’яті князя Київського Володимира Великого — творця середньовічної європейської держави Руси-України" виконали в Світловодському районі, де пам’ять про власну історію є міцнішою, провівши 28 липня в районній бібліотеці круглий стіл з тем "Роль князя Київського Володимира Великого як особистості в творенні середньовічної європейської держави Руси-України" та "Роль християнізації в подальшій історії Руси-України та важливість православ’я як вагомої складової свідомості українців та їх самоідентифікації".

Учасниками круглого столу стали представники громадськості як міста, так і району. Наслідком обговорення тем стало:

1. Усвідомлення того, що Київська Русь уже потребувала кардинальних змін (своєрідного перезавантаження), як і сьогодні Україна;
   
2. Князь Володимир виявився тим лідером, який (не без Божої допомоги) обрав вірний керунок розвитку Київської держави, орієнтуючись тоді на Візантійську імперію, як сьогодні Україна на Європу;
   
3. Православ’я, як і саме християнство, найближче було до ментальності та світогляду русичів, вразивши їх своєю величчю й певною поступливістю (елементи язичництва таки проникли в українське православ’я);
   
4. Саме православ’я не дало зникнути русичам-українцям під татаро-монгольським ігом, не дало розчинитись у польському католицизмі, спонукало розвитку освіти через поширення кирилиці серед різних верств населення Руси-України через церковно-приходські школи, далі через братства, козацькі Січі;
   
5. Православ’я в Україні й на сьогодні є важливим елементом протидії певним негативним впливам тієї ж Європи, але висловлено було й прагнення до екуменізації, тобто об’єднання всіх християнських церков України в єдину Українську Християнську Церкву.
   

С. Гайдук,
в. о. голови ГО "Спадкоємці Крилівщини і Новогеоргіївщини"