Михайле Вікторовичу, якою була Ваша дитяча мрія?

М. Касьянов: У юнацькому віці мені в душу запала морська романтика. Навіть не можу уявити чому, бо ніхто в роду у мене не мав ніякого відношення до морських професій. Щоб зробити свою мрію реальністю, після восьмого класу я пішов до військомату і подав документи до Нахімовського училища. Як тільки батьки дізналися про це і зрозуміли, що мої морські прагнення - це зовсім не жарти, у нас відбулася дуже відверта і серйозна розмова. Тоді їм вдалося мене вмовити, і я залишився навчатися у школі ще на два роки. Але після закінчення десятирічки я вже свідомо поїхав до Ленінграду, щоб вступити до училища імені адмірала Макарова – це цивільне училище, але з військовою кафедрою. Проте, там була дуже сувора медична комісія, і я не пройшов за станом здоров'я. Та я не шкодую, бо врешті мені пощастило вступити у Ленінграді до навчального закладу річкового профілю на судноводійський факультет.

Ви пройшли шлях від курсанта до керівника райдержадміністрації. Що змусило Вас так круто змінити профіль діяльності?

М. Касьянов: Насправді, у моєму житті був такий період, коли я займався і педагогічною діяльністю. Але про все по-порядку. Я одружився ще під час навчання, і, дбаючи про свою родину, змушений був перевестися на заочне відділення та шукати роботу за фахом. Волею долі я потрапив до Світловодська. Пам'ятаю ті нелегкі часи, коли мені доводилося кожного дня прокидатись о п'ятій ранку, щоб вчасно потрапити на роботу до Кременчука, того ж дня і назад. А потім звільнилося місце чергового по річковому вокзалу в самому Світловодську. Мені пощастило, що в інституті разом в одній групі я навчався із заступником начальника по кадрах Кременчуцького порту. Під час навчання ми роззнайомились, і незабаром мені запропонували стати старшим шкіпером вантажної пристані у селищі Власівка. А потім помер начальник річкового вокзалу у Світловодську Микола Кирилович Іваненко. До речі, цей простий, але мудрий чоловік відіграв у моєму житті визначальну роль. Досвідчений «морський вовк», він показав мені перший приклад, як треба керувати, і водночас залишатись людиною. Саме він морально підготував мене до того, щоб потім я змінив його на посаді начальника Світловодського порту. Та згодом почалися важкі часи перебудов, і пасажирські перевезення стали потроху скорочуватися, аж поки у 1996 році їх не закрили зовсім. Тоді я і пішов викладати до Світловодського клубу юних моряків, де невдовзі мене призначили директором. Займаючись педагогічною діяльністю, я навіть отримав відзнаку Відмінника освіти України.

А як почалася Ваша політична діяльність?

М. Касьянов: Ще школярем я мав досить активну громадянську позицію - був комсоргом класу, входив до комітету комсомолу школи, представляв свій навчальний заклад у комітеті комсомолу міста. А ще в душі я завжди був патріотом своєї країни і свого міста. Особливо це почуття підігрілось у мене під час навчання в Ленінграді. А якщо говорити про свідому політику, то у 1998-му році я став депутатом Світловодської міської ради. За час передвиборчої кампанії я особисто зустрівся з кожним жителем свого округу, обійшовши понад дві тисячі квартир. Під час цієї депутатської каденції по лінії депутатського корпусу діяла неурядова програма громадської організації “Європейський діалог” разом з Польською школою лідерів - “Школа місцевого самоврядування”. До участі у її семінарах запрошували 25 молодих політиків з усієї України. Так, пройшовши великий конкурсний відбір, я вперше виїхав за кордон – у польське місто Люблін, саме там проходило стажування. В рамках цієї ж школи відбувся семінар у Яремче, як лектор з нами тоді працював Микола Томенко. Мене дуже вразила ця людина. І коли з'ясувалось, що він член Партії реформи і порядок, я теж захотів приєднатися до цієї політичної сили. Врешті виявилося, що у Світловодському районі не було осередку ПРП, тож мені довелося самому створити у себе партійну організацію і на місці очолити її. А у 2002-му році, коли був заснований блок “Наша Україна” і ПРП підтримала Ющенка, я природно перейшов до “Нашої України”.

Чи вистачає Вам 24 години на добу, щоб займатися політикою, керувати районом та приділяти увагу сім'ї?

М. Касьянов: Дуже хочеться, щоб більше часу було на сім'ю. Тому останнім часом, коли ситуація на роботі дещо стабілізувалася, я взяв за правило вихідні дні проводити з сім'єю. У нас в місті немає басейну, тому ми з сином по вихідних, а іноді і серед тижня після роботи, їздили до басейну в Кременчук. А потім ми йшли у кіно, або в кафе. І він, і я дуже чекаємо на ці зустрічі.

Яка, на Ваш погляд, роль батька в сім'ї?

М. Касьянов: Роль батька в сім'ї визначальна. Мені б хотілося виховати у синові самостійність у прийнятті рішень і побудові власної життєвої позиції. Сьогодні ми маємо велику загрозу впливу на психіку дітей інформаційного світу. Інформаційне середовище, в якому ми живемо, розвивається галопуючими темпами. З одного боку, це корисно для підростаючого покоління, бо вчить швидко орієнтуватися і адаптуватися до ситуації, а з іншого боку, є велика загроза для психіки дитини, особливо коли вона ще не сформована. Тому у багатьох підлітків сьогодні немає стійкого бачення що добре, а що погано. Я хотів би, щоб моя дитина була міцною у прийнятті рішень. Тому намагався виховувати його так і привчати до того, щоб перш ніж взяти щось на віру, навіть від друзів, потрібно самому обміркувати і скласти своє враження про той чи інший аспект буття.

Чи знаєте Ви, про що мріє Ваш син?

М. Касьянов: Я намагався завжди давати йому волю у виборі життєвого шляху. Хоча, чесно кажучи, інколи підштовхував до морської тематики. Світловодщина має контакти із Севастопольським військово-морським інститутом, і влітку минулого року група дітей з міста і району перебувала у там військово-партіотичному таборі. Туди потрапив і мій син. Я сподівався, що хоч після цього в ньому проснеться потяг до моря, проявиться мій юнацький запал. Але цього не відбулося. Військовий лад, що панував у таборі, йому не дуже сподобався, і я зрозумів, що це не його шлях. Проте, головні чоловічі риси у ньому вже сформувалися. Він може чітко ставити собі завдання та виконувати їх. Так, нещодавно мій син поставив перед собою задачу перемогти у конкурсі Ельворті та поїхати на рік на навчання до Великої Британії. Мені, як батькові, звичайно, трошки сумно так надовго розлучатися з дитиною, але це той крок до самостійності, який варто було зробити. Як бачите, у мого сина теж дуже активна життєва позиція, в цьому він схожий на мене, як то кажуть, на всі сто. Я впевнений, що приклад батьків у вихованні якщо не вирішальний, то формуючий для дитини.

Чому вас вчить син?

М. Касьянов: Він навчив мене дивитися трошки ширше на світ, коли я намагався притиснути його до певних рамок. Цілий рік ми з ним разом відпрацювали в яхт-клубі, спілкувалися на рівних, по-дорослому. Навіть заробили нагороди - він отримав другий спортивний розряд по яхтингу. Я намагався його спрямувати, але не забороняв робити те, що йому подобається. Я зрозумів, що мій син - доросла людина, і має право на власну думку, на своє бачення світу. Він підказав мені це…

Ваша дитяча мрія справдилася. А які мрії є сьогодні?

М. Касьянов: Дуже хочеться зробити якийсь внесок у розвиток громади, щоб про мене пам'ятали з доброї сторони. Переді мною у Світловодському районі було декілька керівників РДА, про кожного з них сьогодні згадують по-різному. Ясна річ, що вічно на цій посаді працювати не будеш, тож хочеться, щоб про мене говорили у хорошому сенсі. Непогано було б, щоб кар'єра продовжувалася. Я відчуваю, що можу бути корисним суспільству. Сподіваюся на те, що підписана нещодавно мною угода про співпрацю Світловодського району з гміною Конти Вроцлавські у Польщі стане маленьким внеском у розвиток великої України. Для себе я давно зрозумів, що не треба очікувати, коли прийде Президент і все за нас зробить. Кожен на своєму місці повинен робити хоча б якісь маленькі рухи на користь державі. А ще маю заповітну мрію щодо сина. З цим пов'язана ціла історія. Колись ми потрапили у дуже скрутну ситуацію – нас обікрали, коли ми ще були молодими, а дитина маленькою. Тоді одна ворожка сказала нам, що гроші не повернути, але додала, що наш син нас прославить. Мені б дуже хотілося, щоб це пророцтво збулося.

Який основний життєвий принцип Ви сповідуєте?

М. Касьянов: Мій життєвий принцип – це оптимізм. Я намагаюся йти з посмішкою по життю. В ньому і так достатньо сірих і чорних смуг, тому не треба створювати їх штучно. Давайте створювати білі смуги і радіти кожній приємній миті.

Інтерв'ю є складовою частиною брошури «Чоловіча розмова».
Видання здійснене в рамках проекту Творчого об'єднання “Технології оптимального розвитку особистості” «Тато-школа - на шляху до відповідального батьківства». Проект фінансується за кошти Гранту Президента України для обдарованої молоді та сприяння управління у справах сім'ї, молоді й спорту Кіровоградської обласної державної адміністрації. До брошури увійшли інтерв'ю з 23 чоловіками, які проживають на Кіровоградщині та зайняті у різних сферах діяльності. Інтерв'ю являють собою розповіді чоловіків про свої сім'ї, улюблену справу та світ власних захоплень. При відборі героїв книги упорядники видання додержувалися таких принципів: наявність у кандидата власних дітей; позитивний досвід батьківства; суспільна значущість діяльності, якою займається кандидат; бажання поділитися власним досвідом батьківства з іншими.

Відповідальний за випуск: Олексій Хмара, координатор Мережі тато-шкіл (шкіл молодих татусів) Кіровоградської області, ТО ТОРО

Олена Ковальова,
"весь Кіровоград"