Його "інавгурація" пройшла якось буденно і без особливих запитань, хоч їх у кожного із присутніх було чимало. Та представники аграрного сектору завжди відзначались мудрістю: поживемо — побачимо. Одне лиш їх покоробило: невже керівники області такі зайняті, що не змогли представити активу не найгіршого району області цю молоду людину?

Днями Руслан Станіславович погодився розповісти про себе.

— Я народився 6 лютого 1978 року у Кривому Розі. Мама — медсестра, нині пенсіонерка. З батьком зв’язок втрачено з 1991 року, тож з багатьох питань наставником для мене став старший брат. Я був одружений, доньці Катюші — 7 років. Після школи вступив до Криворізького коксохімічного технікуму, який закінчив із червоним дипломом. А в 2003 році без відриву від виробництва здобув спеціальність інженера-електромеханіка в Криворізькому технічному університеті. Та за фахом попрацювати не довелось, бо колись могутнє криворізьке виробництво ледве жевріло і в молодих спеціалістах потреби не було. Прийшлося йти у бізнес, тобто на ринок. Тому кілька років трудова діяльність, як і у більшості нинішньої молоді, проходила "без оформлення". І мобілками торгував, і менеджером з продажу будматеріалів. А управлінський досвід отримав на посаді директора будівельно-ремонтного підприємства, яке обслуговувало комунальні заклади. Та звільнився, бо діюча тоді, та, вірогідно і зараз, система "відкатів" могла привести до лави підсудних, бо система "ОБХСС" іноді ж спрацьовувала. І коли у 2004 році влада почала наступ на таких "міні-бізнесменів", активно включився у демократичний процес.

— І як це сталося?

— Тоді ж, у 2004-му, довелося побувати на київському Майдані. Може для когось це занадто високі слова, але я відчув дух свободи. Бо багато моїх земляків — криворіжан цей дух втратили. І тоді, саме на Майдані, я зрозумів, що у людини має бути право вибору.

Пізніше брав участь у виборчій кампанії, бо вірив у зміни. Але не сталося. Бо, дійсно, революцію роблять романтики, а її результатами користуються авантюристи. А в наш час ще й ті, хто не зважаючи ні на що, бажають збагатитися. І хоч це розуміння прийшло не відразу, але воно заставило добряче замислитися, чому ж усе так погано? Таким чином, я дійшов висновку: вся справа — в ідеології. А ідеологія проста — Україна понад усе! Проста національна ідея. І це не значить, що не українці — люди другого сорту. Україна — багатонаціональна європейська країна, в якій всі рівні. Це особливо гостро відчув на Майдані в цьому році, вже будучи активним членом ВО "Свобода", сотником кіровоградської сотні. Десятки тисяч людей різного віку і різних національностей стояли і боролися за свободу пліч-о-пліч! І змогли зламати хребет режиму Януковича!

— Але ж Майдан не розходиться…

— Сьогоднішній київський Майдан має свої вимоги. Та це вже не мій Майдан, "свободівців" там немає. Але "Революція гідності" триває, бо до відновлення справедливості ще далеко. А сам Майдан, який став символом прагнення народу до СВОБОДИ, тепер переміщається на схід і південь, бо є реальна загроза цілісності України.

— Які ваші перші враження від нинішньої посади?

— Перші враження неприємні: папери! Тільки розписати пошту, що надходить, півдня витрачаєш. А на кожен документ потрібно не тільки відписатися, але й фахово його підготувати, що вимушений робити цілий відділ. Я зрозумів, що система так збудована, щоб ніколи було займатися ділом. І будеш спокійно жити, тільки вчасно подай папери "наверх". Це багаторазове паперове дублювання, яке так і залишилося з радянських часів, потрібно зламати і ми це зробимо.

А поки-що я вхожу в курс справ, тут для мене багато нового і незвичного. Та нічого, впораюся. І це не займе багато часу.

Хочу всіх запевнити, що мій підпис голови РДА нічого нікому не коштуватиме. Так само, як і моїх підлеглих. Інакше вони тут не працюватимуть. Ну, а авторитет у мешканців району — справа наживна. Я живу три роки у Світловодському районі, маю багато знайомих, друзів. А спиратимусь у своїй роботі на тих районних депутатів та сільських голів, які хочуть змін на краще. Як цього вимагали люди на Майдані.