Далі Анна Горбань — художній керівник та Павло Маліцький — режисер міського Палацу культури нагадали присутнім про історичну дату — 15 лютого 1989 року, яка стала днем закінчення страшної Афганської війни з втратами, біллю, материнськими сльозами і оголосили мітинг відкритим. Пролунав Гімн України.



Ведучі назвали поіменно наших земляків, які не повернулися живими до отчого порогу: Даниленко Сергій Сергійович, Коршенко Сергій Іванович, Клюс Віктор Васильович, Пронь Микола Іванович, Чечель Володимир Іванович. Всі учасники мітингу, схиливши голови, вшанували пам’ять героїв хвилиною мовчання.

Квіти від міської та районної влади поклали Юрій Лукинський та Олександр Сич, Олексій Шаповал та Тетяна Адамова. Вітаючи присутніх, Юрій Лукинський, перший заступник міського голови, зокрема, сказав:





Мабуть, Юрій Леонідович мав намір запевнити зібрання, що міська влада цю вказівку Президента виконує.

Як завжди, блискуче виступив голова районної ради Олексій Шаповал. Ось що він, зокрема, сказав:





Коротким був виступ Олександра Павловського, воїна-інтернаціоналіста, учасника бойових дій в Афганістані, але він єдиний, хто згадав про непросте сьогодення України. І запевнив, що "афганці" ніколи не будуть стояти по різні боки барикад.



На честь героїв-земляків пролунав салют з автоматів АКС-74, які тримали в руках співробітники патрульно-постової служби на чолі з майором міліції Юрієм Гончаренко.



Знову пролунав Гімн України. Мітинг оголосили закритим. Приспустили прапори: Державний, Перемоги, міста, району. Раптом до мікрофону вийшов Сергій Калініченко — учасник бойових дій в Афганістані, нагороджений медаллю "За відвагу" і поставив запитання, на яке так і не отримав відповіді:





Ми звернулися до Сергія з проханням пояснити свою коротку промову. Він розповів, що у 90-х роках особисто збирав гроші на пам’ятник з працівників заводу силікатної цегли, потім їх передавали до Білого дому. Обіцяли побудувати пам’ятник. Влаштували, навіть, конкурс на кращий ескіз. А потім гроші зникли, а замість пам’ятника встановили, ніби-то тимчасово, каменюку. Хлопці, які здавали гроші, ображаються. А влада кожного року говорить тут красиві слова, але вони вже нікого не гріють, вважає Сергій Калініченко.

Не можна ігнорувати воїна-афганця, тим більше в такий день. Ми звернулися до голови міськрайонного Клубу воїнів-інтернаціоналістів "Перевал" Ігоря Полякова і дізналися про наступне.

"Перевал" давно переймається проблемою встановлення пам’ятника загиблим воїнам. Вирішили, що можна на цьому ж місці встановити БТР — подарунок командувача сухопутних військ Варенникова, а поряд побудувати капличку. 12-тонний БТР наразі нерухомо стоїть на базі клубу у селищі Власівка. Треба знайти транспорт, щоб перевезти його до місця встановлення, побудувати фундамент, почистити, пофарбувати і залишити на довічну стоянку.

У планах "афганців" також розшукати тих своїх побратимів, кому довелося воювати на цій техніці і запросити їх на відкриття пам'ятника. Маршрутний лист БТР зберігся. Сподіваються, що їм допоможе у цій справі клуб "Пошук" Захарівської середньої школи. Коли це буде? Можливо, до 9 травня.