Пекельні цифри та слова у серце б’ють
Неначе молот, немов прокляття ожива,
Рік тридцять третій — голод,
Голод у люті сталінській страшній,
Тінь смерті шастала по стінах,
Сім мільйонів — Боже мій недолічилась Україна…

…В руках, що виростили хліб не залишили ні зернини.
Ні рік наш в горі не осліп — ти все згадаєш Україно,
Згадай усе ти, щоб воздать близьким і дальнім людоморам,
Хоч радість легше пам’ятать, та треба пам’ятать і горе.

"Сьогоднi чорний день. Страшний день нашоi iсторii. Нескiнченний мартиролог жертв голодомору… Немає пробачення виноуватцям трагедii. Проте, чи можна забути про тих, хто ризикнув стати на завадi катам нашого народу?

Як не згадати виступ на засiданнi Новогеоргiiвськоi ради колuшнього героя громадянськоi вiйни, в 1933 роцi голови районноi кооперативноi споживчоi спiлки Нiскоусова, який осмiлився публiчно звинуватити тодiшню радянську верхiвку у знищеннi селянства. Як можна забути 21 новогеоргiiвського комунiста, виключених з партiйних лав за вiдмову брати участь у хлiбозаготiвлях?

Навряд чи присутні знають що в 1933 році у с.Табурище було заарештовано кiлька десяткiв людей буцiмто за членство у контрреволюцiйнiй органiзацii. Їм iнкрiмiнувалося намагання саботувати державний план хлiбоздачi.

Тому в цей день ми маємо вiддати належне жменьцi звитяжцiв, що насмiлилися кинути виклик тоталiтаризму".

"Дорогі брати і сестри! Сьогодні нас зібрало бажання вшанувати пам’ять жертв страшної трагедії, що спіткала наш народ. Для багатьох сучасників — це період, відомий тільки через сторінки історії. Як важко уявити страшний біль душі і страждання плоті, коли батьки дивилися в очі своїх дітей, що просили їсти. Як важко уявити людську безпорадність, коли не можеш нічого зробити для своїх батьків, які на твоїх очах стають все слабшими і наближаються до смерті. Коли хочеш кричати: допоможіть, а зустрічаєш такі ж, сповнені сльозами і горя, очі оточуючих.

І дивлячись на сьогодення, коли можеш легко сказати, що не хочеш каші, бо вона не така, як подобається; коли обираєш, що їсти на сніданок, в обід чи на вечерю; коли бачиш, як молоді люди кидають під ноги хліб, бо вже наситилися, стає боляче і страшно. Яка зневага! Як знецінили ми майже все сьогодні, чому, не приведи Господи, вже завтра ціною буде — життя.

Тому, вознесімо свою молитву подяки Богові за милості і блага, які Він дав і дає нам сьогодні, за те, що дає впевненість: наші діти завтра не будуть голодними. Не будемо забувати людей, що віддали життя в муках голоду, за тих дітей, що не змогли розділити радість майбутнього. І в пам’ять про них в особі людей, що сьогодні перебувають за межею бідності, виконаємо свій християнський обов’язок милосердя, допоможемо їм. Бо, якщо раніше люди не могли допомогти — всі були безсилі перед нищівним голодомором, то, що сьогодні зупиняє нас?".