11 років ми чекали миті, коли пролунає наш останній перший дзвоник…
Зазвичай, перший дзвоник — це найважливіший день для першокласників, котрі вперше переступають поріг школи. Вони такі симпатичні з бантиками та величезними букетами, схвильовано роздивляються навкруги і несміливо починають знайомитись один із одним.А он, біля входу до школи стоять солідні хлопці у костюмах, із вишуканими квітами, а поряд із ними такі гарні дівчата! Придивіться уважніше і ви помітите, що вони теж хвилюються. Бо це ті, хто прийшов на останній перший дзвоник — одинадцятикласники.
Для нас, учнів одинадцятого класу СЗШ №3, перший дзвоник цього року був особливим. Ще ніколи вчителі не були такими рідними, однокласники такими близькими, школа такою привітною, а батьки такими стурбованими…
11 років ми чекали миті, коли пролунає наш останній перший дзвоник. Зранку починається хвилювання та ретельні збори, як у першому класі. А потім — зустріч після літніх канікул (останніх літніх канікул!) на шкільному подвір’ї, чимало фотографій з батьками, однокласниками, вчителями, щасливі і водночас трохи сумні посмішки на кожному обличчі, першокласники, яких ми тримаємо за руку. Ми на порозі дорослого життя…
Запускаємо у небо жовто-блакитні кульки з надією, що все у нас буде добре!
Марус Оксана,
учениця СЗШ№3
Фото: Солодовник Кирило
11 років ми чекали миті, коли пролунає наш останній перший дзвоник. Зранку починається хвилювання та ретельні збори, як у першому класі. А потім — зустріч після літніх канікул (останніх літніх канікул!) на шкільному подвір’ї, чимало фотографій з батьками, однокласниками, вчителями, щасливі і водночас трохи сумні посмішки на кожному обличчі, першокласники, яких ми тримаємо за руку. Ми на порозі дорослого життя…
Запускаємо у небо жовто-блакитні кульки з надією, що все у нас буде добре!
Марус Оксана,
учениця СЗШ№3
Фото: Солодовник Кирило
