Хоча, як тоді переповідали віряни, приміщення це тимчасове — ось-ось розпочнеться будівництво типової храмової споруди. І навіть конкретне місце називали — у сквері біля міського стадіону. Та минув майже рік — і ані там, ані десь поряд на будівельні роботи немає й натяку.

А на одному з останніх засідань міськвиконкому його члени, аби не "паритись" з цим питанням, передали його на розгляд найближчої сесії міськради. Чим не нагода напряму поспілкуватися з настоятелем парафії Введення Пресвятої Богородиці отцем Володимиром… Наш сановний співрозмовник не сумнівається, що рано чи пізно храм в адміністративній частині міста все ж постане. От тільки конкретне його місце він не наважився назвати, бо за рік можновладці встигли змінити… три місця його ймовірного спорудження.

— Так, — зазначає о. Володимир, — визначально таким місцем планувався сквер біля стадіону. І це цілком природно, адже до 30-х років минулого століття тут був храм, аж поки його не зруйнували войовничі атеїсти. Тим більше, що вже від 90-х років того ж таки минулого століття набуло чинності Розпорядження Президента України, яке зобов’язує органи місцевого самоврядування не перешкоджати поверненню храмових споруд, відібраних за радянських часів, їхнім законним власникам. А у разі їхньої руйнації, йдеться у тому ж розпорядженні, — всіляко сприяти відбудові нових. І заручившись підтримкою міського голови Юрія Котенка, ми розпочали підготовчий процес у вигляді розробки відповідної дозвільної документації. А коли майже все було виконано, ми отримали відмову на церкву у цьому місці.

— І якими аргументами вам її пояснили?

— Мовляв, церква поряд зі стадіоном — не вельми коректно виглядатиме. Адже там проводяться спортивні змагання або якісь розважальні заходи. А на заасфальтованому майданчику поряд нерідко зупиняються різні гастрольні атракціони… У мене склалося враження, що чимало світловодських можновладців місце церкви уявляють собі десь на відшибі подалі від велелюдних місць. Від чого так і хочеться їм нагадати, що наявність культових споруд в місцях людських скупчень розряджає напругу і слугує таким собі стримуючим фактором у запобіганні будь-яких конфліктних ситуацій, що, як правило, завжди виникають у середовищі відпочиваючої публіки…

— Вам запропонували якусь альтернативу?

— Так. На час тривалого лікарняного Юрія Миколайовича, за керування містом його першого заступника Сергія Яременка, нам було запропоновано місцину неподалік від Вічного вогню — там, де зараз розташований пам’ятний Знак на честь героїв-чорнобильців… Тільки-но я взявся готувати потрібні документи, як запал нашої парафії остудив заступник міського голови з питань ЖКГ Олександр Сич, який нагадав, що ґрунти там не тривкі — висока ймовірність їхніх зсувів під вагою храмової споруди. Довелося облишити і цей варіант. Останнє, що нам запропонували — паркова зона через дорогу від автовокзалу. Але, схоже, і тут у міської влади поки що не вироблено спільної позиції.



— І що будете робити, коли і з парком нічого не вийде?

— В українському законодавстві існує таке визначення, як Домовий храм. Тобто, церква має право проводити Богослужіння навіть у приватному житлі, звісно, за згоди його власників… Подібні храми існують при університетах, лікарнях, виправних закладах тощо. І навіть у приміщенні Верховної Ради від 2008 року функціонує такий храм. І знаєте, хто був ініціатором його відкриття? Фракції Партії регіонів і БЮТ. Ось вам і приклад того, що Богоугодна справа здатна об’єднати навіть непримиримих опонентів. У нашому ж випадку, у разі відмови у будівництві типового храму, ми залишатимемось тут як Домова церква. А щоби в ній не було затісно, як зараз, сподіваємось розширитись, взявши в оренду сусіднє приміщення колишнього магазину автозапчастин, що пустує вже кілька років. А коли Храм Введення Пресвятої Богородиці таки буде зведено, в цьому цокольному приміщенні, яке, сукупно із названим автомагазином, складає 177 квадратних метрів, буде відкрито Духовно-медичний центр, у якому пацієнти отримають змогу безкоштовно і діагностуватись, і вчитись знаходити і дотримуватись гармонії між власними душею і тілом. А неподалік — у приміщенні колишнього Клубу юних моряків на вулиці Чапаєва — ми плануємо започаткувати роботу Православного дитячого садочку, перебування у якому також буде безкоштовним.

— Ну, ви, панотче, прямо таки невиправний оптиміст — вам ще землю під храм не виділили, а ви вже плануєте, що буде там-то і там-то. Та ще й безкоштовно…

— Якщо все міряти суто мирськими категоріями, дійсно, підстав для оптимізму небагато. Та, якщо зважити на те, що робимо ми Богоугодну справу, яку не прорахуєш раціональними людськими мірками та формулами, то підстав для оптимізму більше, ніж достатньо.