15-річна Тоня, кажуть вони, була дитиною скромною, на відміну від переважної більшості своїх ровесниць, "слабоалкоголку" не вживала, дискотеками ночами не вешталась і навіть не курила. Тільки от замкненою якоюсь та відлюдною була.

Того дня вона зайшла до сільської крамниці, звідки вийшла із шоколадним батончиком і почала ним ласувати. Пройшовши кілька метрів, вона перетнулася із подругами, які, навпаки, до крамниці за чимось йшли. Тоня склала їм компанію… Побачивши в руках у дівчини початий батончик, продавчиня здійняла галас, звинувачуючи її у тому, що вона його вкрала. Доводи школярки, що вона розплатилася, продавчиню не переконали. До крамниці погукали тамтешнього дільничного міліціянта. Далі, переповідають селяни, з’ясувавши, що батьків дівчини наразі немає вдома (мати, працівниця одного із світловодських підприємств, була якраз на другій зміні, батько — на заробітках), її "доправили" до рідної школи, де директорка, вислухавши сторони, зв’язалась по мобільному з її матір’ю і розповіла про те, що сталося. Після чого, подейкують селяни, мати передзвонила вже Тоні. Відчитавши її, додала, що це ще не все — вона ще з нею "побалакає", коли додому з роботи повернеться…

Важко сказати, які виховні заходи задумала жінка, перетинаючи поріг своєї домівки близько другої ночі. От тільки застосувати їх на практиці їй не судилося — Тоня повісилася. А поряд лежала її передсмертна записка. Мовляв, мамо, я вже втомилася жити, не маючи "кишенькових" грошей. Що побічно підтверджує те, що дівчина вкрала той клятий батончик.

Втім, вкрала-не вкрала — не суть важливо. Важливо інше — доброти, чуйності, ласки бракує нині дорослим, якщо накладають на себе руки діти за день до свого 16-річчя. Або, як наприкінці 12-го року — світловодець у віці… 10-ти років.

Віталій Асауленко