Та мова наразі піде не про те, як краще утилізувати основний атрибут Новорічних свят. Чи на корм худобі його подрібнити, чи звалити у річкових запрудах, як це ще не так давно робили рибоохоронці — кажуть, рибі у соснових гілках зручно свою ікру відкладати. Мова піде про дитячу психіку. І поспілкуватись з нами погодилась відома світловодська психологиня Валентина Варфоломєєва.

— Пані Валентино, звісно, я не фахівець у сфері психічного здоров’я людини і дитини, зокрема. Та от цими днями одна моя знайома переповіла, як ридала її 3-річна дитинка, не бажаючи розлучатися із ялинкою, що дарувала їй стільки радості останні півмісяця. Як на мене, переконаний, що перший урок з черствіння душі діти отримують саме на Новорічні свята. Чи може я помиляюсь?

Валентина Варфоломєєва— Аніскільки не помиляєтесь. Що я можу підтвердити і власним досвідом… Якось до мене привели 8-річну дівчинку, мати якої не знала, як позбутися її відлюдкуватості і замкненості. З’ясувалось, що в родині дівчинки вже давно на Новий рік прикрашають штучну ялинку. Та напередодні чергового Нового року друг татуся подарував їм натуральну пухнасту ялинку. Було вирішено прикрашати саме її. І все це попри умовляння дівчинки не встановлювати "мертву", тобто, зрубану деревину. Та на них ніхто не зважив. А вночі мати застала дівчинку у гостинній. Вона, плачучи та гладячи ручкою колючі гілки, щось пошепки промовляла до деревця… Зрозумівши, що з цим подарунком "вийшов перебір", наступного ранку батьки прибрали цю ялинку. Але психологічний стан дівчинки не покращився. І мені довелося докласти чимало зусиль, поки у неї, як-то кажуть, відлягло від душі.

— Це, напевне, може означати, що "ген" любові і співчуття був у цієї дівчинки присутній визначально. Але ж у більшості дітей подібні чесноти потрібно "прищеплювати". І що вкрай важливо — власним прикладом…

— Саме так. З перших днів життя батьки для дитини — джерело осягнення себе і навколишнього світу. І підростаючи, вони наслідують їх у всьому. І скільки б ви не розповідали їм про повагу до бабусі, про чуйність до киці та песика, але, якщо ви не підтверджуєте свої настанови щоденними власними справами — вони все пропустять мимо вух. А поводити себе будуть, копіюючи виключно ваші дії. І наше "ялинкове" питання — не виняток. Адже батьки, наряджаючи разом із своїми дітьми Новорічну ялинку, свідомо чи ні, одухотворяють її, перетворюючи, якщо хочете, на ще одного члена сім’ї. Та свята минають і вона опиняється на смітнику… Дорослі можуть і не помітити, як у дитини у такий спосіб формується переконання: від усього, що мене вже не тішить і не радує, можна холоднокровно позбутися. У даному випадку, це ялинка, згодом — від домашньої тваринки. А ще згодом і від перестарілих та хворих батьків, які свого часу самі і заронили у них цю споживацьку логіку позбавлятися від усього того, з чого вже немає що взяти і що не приносить радість. Це як у Тютчева:
— Відтак, пані Валентино, виходячи із вищесказаного, ви радити не випробовувати психіку дітей зрубаними ялинками, а використовувати штучні?

— Конкретне запитання потребує конкретної відповіді. Тож відповідаю — так. Між іншим Новорічна ялинка — відносно недавня традиція. А от у наших пращурів-слов’ян ялинка вважалась символом смерті у сім’ї, і в першу чергу — чоловіка. І за традицією небіжчика ховали поміж ялинок. Та, щоб не завершувати нашу розмову на такій сумній ноті, зазначу, що штучна ялинка, на відміну від натуральної, завжди залишатиметься у домі. І щороку наприкінці грудня вона, незмінна, знов і знов радуватиме наших діток своєю появою, наче справжній член вашої родини, який просто любить довго поспати у своїй коробочці.

Віталій Асауленко
Фото автора