А трохи більше 15 років тому, говорить головний технолог підприємства Тетяна Козленко, тут все розпочиналось з крихітного, близько 40 квадратних метрів, цеху посеред засміченої заболоченої місцини. А на вкрай примітивному обладнанні трудилося тоді, включно з адміністрацією, 10 чоловік, яких пані Тетяна жартома назвала "універсальними солдатами". Бо не було на той час чіткого розподілу праці — одні і ті ж займалися від забою і до виготовлення ковбаси як кінцевого продукту…

Слід окремо зупинитися на особі нашої співрозмовниці. Адже сьогодні, коли сотні світловодців їдуть щоранку на роботу до сусіднього Кременчука, бо їхні тутешні науково-місткі промислові підприємства пограбовані і вирізані на металобрухт, Тетяна Козленко — кременчужанка, яка здійснює цей шлях у зворотному напрямку. І так щоранку вже 15 років поспіль.А тоді, у "лихих 90-х", коли на неї "вийшов" молодий амбітний світловодський підприємець Валентин Козярчук, пані Тетяна планувала перебитись, попрацювавши у нього, допоки знов не запрацює її рідний Кременчуцький м’ясопереробний комбінат, де вона також працювала технологом… Вже і комбінат той працює давним-давно на повну, і повернутися на те ж місце немає жодних перешкод, а вона все їздить і їздить на роботу "до Козярчука". І більш того — і не збирається припиняти цей "процес". А все тому, говорить фахівець ковбасних справ, що на "ВК і К" попри ці роки не вивітрився дух ентузіазму і новаторства як серед працюючих, так (що найбільш суттєво) і у самого Козярчука…

Та повернімося, власне, до підприємства. Тоді, продовжила головний технолог, Валентин Козярчук, думаючи про розвиток, погукав кілька "ковбасних" фахівців із Чехії, які, окрім іншого, поділилися багатьма новаціями.І результат, за словами нашої співрозмовниці, не забарився. За рік-другий, каже вона, окрім розростання за рахунок "захоплення" навколишніх боліт з їх несанкціонованими смітниками, підприємство почало "видавати на гора" таку продукцію, що кожного дня біля воріт підприємства вишикувались черги фур майже з усіх регіонів України.Електронно-санітарний КППТа поступово, продовжила пані Тетяна, Україна викарабкувалась із кризи. До підприємства вже не їдуть гінці з усієї країни — воно само шукає збут для своєї продукції, а це 106 сортів ковбас загальною вагою до 20 тон щодоби. Відтак, на вимогу часу на підприємстві створено транспортний цех, звідки фури "ВК і К" розвозять країною ковбаси та інші м’ясні делікатеси. І географія їхніх маршрутів, наголошує головний технолог, поступово розширюється. Причина, за її словами, у тому, що продукція "ВК і К" відповідає світовим стандартам якості…

Про нещодавно збудований комплекс у навколишній Андрусівці, де на виключно натуральних кормах вирощуються свині беконних порід, головний технолог порадила (з виїздом на місце) написати окремо. А от культури виробництва у цехах підприємства, розташованих на Дружби, 17 вона торкнулася більш-менш детально.Та це не єдина новація, якою не оминула похвалися Тетяна Козленко — з недавніх пір продукція "ВК і К" сертифікується на рівні міжнародного стандарту АРККТ… Як стало зрозуміло зі слів нашої співрозмовниці, це англійська абревіатура НАССР (Hazand analysis and critical control points), яка дослівно перекладається на українську як: "Аналіз ризиків та критичні контрольні точки". Спочатку, "просвітила" пані Козленко, ця система мала застосування в аерокосмічній індустрії. Згодом такі сертифікати розповсюдились і на продукти харчування у найбільш розвинених країнах світу. Відносно харчової промисловості, наявність такого сертифікату засвідчує, що позначена ним продукція вміщує мізерну кількість шкідливих для здоров’я людини речовин, або не містить їх взагалі.Але спочатку вашого кореспондента зобов’язали вимити руки та одягти спеціальну "уніформу". А то електронній турнікет нізащо б не пропустив.

Радогор КОЗАЧЕНКО
Фото автора