Алгоритми Валентина Козярчука
Широковідомий світловодському загалові підприємець, благодійник, депутат міськради, запеклий яхтсмен, а також обласний отаман Наддніпрянської флотилії козацтва Валентин Козярчук, про якого ми вирішили розповісти якомога розлого, каже, що свою справу наприкінці 80-х років вже минулого століття він розпочав буквально з нуля.Але, перепрошую, більшість нинішніх крупних (і не дуже) бізнесменів та політиків (а у нас ці поняття наскільки сплетені, що неможливо визначитись, де кінчається одне та розпочинається друге) також свої діла розпочинали з нуля. Але нулі-то, виявляється, бувають різні.
^ Реклама ^Ну, наприклад, директорат якого-небудь заводу чи фабрики відреагував "по своєму" на перебудовчі віяння тодішнього генсека КПСС, а потім першого і останнього президента СССР Михайла Горбачова, "наплодивши" на базах своїх підприємств різних кооперативів і дочірніх підприємств. І почали вони швидко, на тлі масового зубожіння, збагачуватись. А коли (після розвалу Союзу) стало геть кепсько — розікрали та порізали на фіг на металобрухт свої заводи, фабрики, комбінати і, перевівши награбоване в "офшори", подалися у політику. А ті, хто наприкінці тих же 80-х вже були при владі — різні секретарі та їхні молодші партнери-комсомольці, — також не сиділи, склавши руки і швиденько "з’ївши" свої партійні білети, начепивши на кашкети замість червоних зірок тризуби та настворювавши тьму "демократичних", "ліберальних", "християнських" тощо партій, так, по суті, при владі і лишились. Так що, як бачимо, і у таких були свої "нулі". А от тепер скажіть: чи можна порівнювати їхні "нулі" з "нулем" 27-річного головного інженера Механічної пересувної колони Валентина Козярчука? І вкрасти нічого, і до владного "корита" задалеко. Але була у нього підприємницька жилка і жагуче бажання працювати…
Саме за таких, дійсно — нульових умов і започаткував він наприкінці 1987 року свій перший будівельний кооператив. Був підрядчиком і субпідрядником на зведенні житлових будинків та промислових об’єктів на тоді ще "дихаючих" "Чистих металах", "Твердих сплавах" тощо. А коли 1991 року грянула грошова "павлівська" реформа*, а згодом — з поверненням Україною своєї Незалежності — стало геть непереливки абсолютно усім: нестримне здороження на все-все та гіперінфляція знецінювали гроші буквально на очах. Тоді лиш два виді діяльності були у фаворі — рекет-бандитизм та торгівля…
Збитковість та відсутність замовлень (майже всі будівельні організації тоді припинили діяльність) змусила молодого підприємця Козярчука полишити будівельний бізнес і податись, ні — не у бандити, а у торгівлю, завдяки якій на той час виживало ледь все населення СНГ, здійснюючи човникові базарні рейди як у своїх новопосталих країнах, так і навідуючись до Китаю, Туреччини, Польщі. При цьому йому вдалося диверсифікувати свій бізнес, а простіше кажучи, колектив його кооперативу не поповнив лави безробітних…
А паралельно з такою "міжнародною" торгівлею Валентин Козярчук "накинув оком" на заболочений пустир по вулиці Дружби у Табурищі. І була на то одна причина… У середині-наприкінці 90-х Україна, через неплатіжну кризу, у повному розумінні цього слова, занурилась у темряву — регулярні, на кілька годин на добу, відключення електроенергії, що по-культурному звалися "веерними". А що в такій ситуації може приносити прибутки? Правильно, свічки! І Валентин Козярчук придбаває на згадуваній ділянці шматок землі, облаштовує там офіс у вигляді списаного будівельного вагончика і починає виливати продукт №1 на той час. І не помилився — реалізація свічок давала тоді понад 300% прибутку. Та почивати на лаврах він не збирався, бо розумів: рано чи пізно країна викараскається зі свого печерного стану, і свічки тоді будуть потрібні хіба що до церкви ходити. А от їсти люди хотітимуть завжди — і при свічках, і при електричному освітленні. Не розмірковуючи занадто, Козярчук зароблені на свічках надприбутки вклав у м’ясопереробну промисловість. Хоча, це аж надто гучно сказано — дві свині, одна корова на тиждень… Таким був його "нуль", з якого він розпочав свій ковбасний бізнес. Та й ковбас було всього два види — "Московська" і "Черкаська"…
Звісно, така "програма максимум" аж ніяк не дозволяла амбітному 30-річному підприємцеві стати "ковбасним" лідером всієї України. І тоді він вдається до послуг чеських фахівців з м’ясопереробної індустрії. Вони спеціально для його підприємства розробили технології виготовлення 20 видів ковбас, зазначивши при цьому: для більш-менш успішного бізнесу необхідно виробляти 20 тон продукції на місяць (на сьогодні стільки виробляється підприємством за добу)…
Таким чином, поступово але незворотньо територія, на якій базувалося підприємство, почала набувати цивілізованих обрисів. Росло й само підприємство. На якому паралельно будувалися… яхти. Втім, про них і не лише, а також про сьогодення підприємства, що на сьогодні входить до 17-ти найпотужніших м’ясопереробних компаній — у наших подальших публікаціях.
Замість післямови. Колись, здається, фінансовий магнат Рокфеллер, бравуючи своєю порядністю, зізнався:
*Грошова реформа 1991 року в СССР (відома як " павліська реформа" через прізвище тодішнього прем’єра Валентина Павлова) — обмін крупних купюр у січні-квітні 1991 року. Ця реформа переслідувала мету позбавитись від надлишкової грошової маси та хоча б частково вирішити проблему дефіциту на товарному ринку СССР. 22.01.1991 р. Президент СССР Михайло Горбачов підписав Указ про вилучення із обігу і обмін 50— і 100-рубльових купюр зразка 1961 р. Обмін купюр, що вилучалися, супроводжувався істотними обмеженнями: а). стислі строки для обміну — з 23 по 25 січня (середа-п’ятниця); б). не більше 1000 рублів на людину (обмін більших сум розглядалось на спеціальних комісіях до березня 1991 р.); в). була обмежена сума готівкових грошей, доступних для зняття в Ощадному банку СССР — 1000 рублів.
Непопулярні "шокові" реформи під керівництвом Павлова мали своє продовження вже 2 квітня 1991 року — в СССР були впроваджені нові ціни на більшість продовольчих і промислових товарів, які утричі перевищували попередні… Реформи 1991 року призвели до різкого зубожіння більшості населення СССР.
За матеріалами "Вікіпедія"
Радогор КОЗАЧЕНКО
Фото автора
Саме за таких, дійсно — нульових умов і започаткував він наприкінці 1987 року свій перший будівельний кооператив. Був підрядчиком і субпідрядником на зведенні житлових будинків та промислових об’єктів на тоді ще "дихаючих" "Чистих металах", "Твердих сплавах" тощо. А коли 1991 року грянула грошова "павлівська" реформа*, а згодом — з поверненням Україною своєї Незалежності — стало геть непереливки абсолютно усім: нестримне здороження на все-все та гіперінфляція знецінювали гроші буквально на очах. Тоді лиш два виді діяльності були у фаворі — рекет-бандитизм та торгівля…
Збитковість та відсутність замовлень (майже всі будівельні організації тоді припинили діяльність) змусила молодого підприємця Козярчука полишити будівельний бізнес і податись, ні — не у бандити, а у торгівлю, завдяки якій на той час виживало ледь все населення СНГ, здійснюючи човникові базарні рейди як у своїх новопосталих країнах, так і навідуючись до Китаю, Туреччини, Польщі. При цьому йому вдалося диверсифікувати свій бізнес, а простіше кажучи, колектив його кооперативу не поповнив лави безробітних…
А паралельно з такою "міжнародною" торгівлею Валентин Козярчук "накинув оком" на заболочений пустир по вулиці Дружби у Табурищі. І була на то одна причина… У середині-наприкінці 90-х Україна, через неплатіжну кризу, у повному розумінні цього слова, занурилась у темряву — регулярні, на кілька годин на добу, відключення електроенергії, що по-культурному звалися "веерними". А що в такій ситуації може приносити прибутки? Правильно, свічки! І Валентин Козярчук придбаває на згадуваній ділянці шматок землі, облаштовує там офіс у вигляді списаного будівельного вагончика і починає виливати продукт №1 на той час. І не помилився — реалізація свічок давала тоді понад 300% прибутку. Та почивати на лаврах він не збирався, бо розумів: рано чи пізно країна викараскається зі свого печерного стану, і свічки тоді будуть потрібні хіба що до церкви ходити. А от їсти люди хотітимуть завжди — і при свічках, і при електричному освітленні. Не розмірковуючи занадто, Козярчук зароблені на свічках надприбутки вклав у м’ясопереробну промисловість. Хоча, це аж надто гучно сказано — дві свині, одна корова на тиждень… Таким був його "нуль", з якого він розпочав свій ковбасний бізнес. Та й ковбас було всього два види — "Московська" і "Черкаська"…
Звісно, така "програма максимум" аж ніяк не дозволяла амбітному 30-річному підприємцеві стати "ковбасним" лідером всієї України. І тоді він вдається до послуг чеських фахівців з м’ясопереробної індустрії. Вони спеціально для його підприємства розробили технології виготовлення 20 видів ковбас, зазначивши при цьому: для більш-менш успішного бізнесу необхідно виробляти 20 тон продукції на місяць (на сьогодні стільки виробляється підприємством за добу)…
Таким чином, поступово але незворотньо територія, на якій базувалося підприємство, почала набувати цивілізованих обрисів. Росло й само підприємство. На якому паралельно будувалися… яхти. Втім, про них і не лише, а також про сьогодення підприємства, що на сьогодні входить до 17-ти найпотужніших м’ясопереробних компаній — у наших подальших публікаціях.
Замість післямови. Колись, здається, фінансовий магнат Рокфеллер, бравуючи своєю порядністю, зізнався:
"Я готовий прозвітувати за кожен долар із своїх мільярдів! Але не питайте мене, як я заробив свій перший цент".
Це я до того, що Валентинові Козярчуку, на відміну від Рокфеллера, не доведеться червоніти, розповідаючи про те, як він заробив свою першу копійчину.*Грошова реформа 1991 року в СССР (відома як " павліська реформа" через прізвище тодішнього прем’єра Валентина Павлова) — обмін крупних купюр у січні-квітні 1991 року. Ця реформа переслідувала мету позбавитись від надлишкової грошової маси та хоча б частково вирішити проблему дефіциту на товарному ринку СССР. 22.01.1991 р. Президент СССР Михайло Горбачов підписав Указ про вилучення із обігу і обмін 50— і 100-рубльових купюр зразка 1961 р. Обмін купюр, що вилучалися, супроводжувався істотними обмеженнями: а). стислі строки для обміну — з 23 по 25 січня (середа-п’ятниця); б). не більше 1000 рублів на людину (обмін більших сум розглядалось на спеціальних комісіях до березня 1991 р.); в). була обмежена сума готівкових грошей, доступних для зняття в Ощадному банку СССР — 1000 рублів.
Непопулярні "шокові" реформи під керівництвом Павлова мали своє продовження вже 2 квітня 1991 року — в СССР були впроваджені нові ціни на більшість продовольчих і промислових товарів, які утричі перевищували попередні… Реформи 1991 року призвели до різкого зубожіння більшості населення СССР.
За матеріалами "Вікіпедія"
Радогор КОЗАЧЕНКО
Фото автора
