Зразу скажу, що питання безпритульних тварин та регулювання їх чисельності не відноситься до компетенції природоохоронних органів, де я працюю. Але як еколог за фахом хочу висловити свою точку зору на цю проблему.

Під терміном "безпритульні тварини" давайте мати на увазі собак; котів поки що залишимо в спокої. І для початку треба визначитись, чим же нам заважають безпритульні собаки? Вони нам заважають:
а) можуть покусати, і потім прийдеться робити щеплення від сказу;
б) інколи гавкають та лякають нас і наших дітей;
в) можуть розносити лишаї, гельмінтів та іншу заразу;
г) клянчать у нас пиріжки та хот-доги, заглядаючи нам у вічі, а нам незручно;
д) риються в контейнерах для сміття, витягаючи звідти всякий непотріб;
е) залишають в місцях громадського користування свій послід.

Ось майже і все.

Взагалі, якщо розібратись в ситуації, власне "безпритульних" собак у місті дуже мало. Собаки — територіальні тварини, і кожна зграя (або група) має свою територію, з якої годується. Чи можна назвати безпритульними собак, які живуть на чітко визначених об’єктах (котельні, лікарні, бази і т.д.) і яких постійно підгодовує персонал? Звичайно ні. А подивіться на собак з ринку "Світанок", які постійно тиняються біля м’ясних рядів — цілком вдоволені життям, добре вгодовані територіальні тварини, які мають взаємовигідні відносини з персоналом ринку і абсолютно не турбують покупців.

Дещо на нижчому рівні перебувають "дворові" собаки, що мешкають в кварталах багатоповерхівок, і яких постійно підгодовують мешканці, в основному діти та бабусі. Вони теж мають певну територію, з якої годуються (будинок або декілька), та більш-менш визначене місце ночівлі.

На щабель нижче йдуть власне безпритульні, "бродячі" тварини — безхатьки собачого світу. Живуть вони навіть не в місті, а на околицях, харчуються на звалищах та смітниках. Досить часто пробавляються хижацтвом — ловлять гризунів, зайченят, розорюють гнізда птахів. Їдять і падло, конкуруючи в цьому з лисицями та воронами. Тварини ці відносяться до людей з великою пересторогою і не довіряють їм; вони хитрі та обережні, одне слово — дикі. Якщо ці тварини потикаються в місто, де вижити легше, їх швидко виганяють територіальні собаки — територія не гумова, а харчів і самим не вистачає…

Як це не парадоксально, для людей більшу загрозу становлять собаки, що мають господаря або притулок. Якщо проаналізувати статистику собачих укусів, стає зрозуміло, що абсолютна більшість — укуси "домашніх", відомих тварин. І якщо людину покусала невідома тварина, не факт, що вона бродяча. В більшості випадків — це ті ж самі Рябки та Бровки, що тимчасово покинули постійне "місце роботи" та подалися на "собаче весілля". А на весіллі всяко буває — кров вирує, гормони грають, і рідко обходиться без бійки. От інколи людям і перепадає…

В більшості ситуацій собака кусає лише в певних випадках:
а) коли захищає щось або когось (територію, лігво, їжу, господаря, цуценят тощо);
б) коли захищає себе.

З цієї причини власне безпритульні тварини становлять для людей найменшу загрозу. Захищати їм практично нічого, крім власної шкури; причин для виявлення агресії до людей теж практично немає. Агресія до людей їм не те що непотрібна для виживання, а навіть шкідлива. Якщо безпритульна тварина буде кидатись на людей, її дуже швидко знайдуть і вб’ють, адже заступитись за неї нікому. Мені відомий випадок, коли здичавілі собаки, що мешкали в норах у яру, загнали на дерево школяра, який зацікавився їх цуценятами. Після цього батько хлопця та дядьки з села, озброївшись рушницями, провели каральну акцію. Хто з собак вижив, зробив для себе певні висновки…

Проти "безпритульних" (тобто тих, що не мають чітко визначеного господаря) собак влада веде боротьбу. Боротьба ця йде перманентно, має свої піки і спади, але в цілому протікає в’яло. Досвід підтверджує, що "безпритульність" тварин (в її теперішньому розумінні) у містах не перемогти. Тварини, що не мають господаря, були й будуть. І вбивати їх за те, що вони нікому не належать як власність, безглуздо і аморально. Про загрозу для людей власне "безхазяйних" тварин я вже говорив. Коли в місті вибиваються "безхазяйні" тварини, їм на заміну з-за околиць приходять інші, щоб зайняти їхню "екологічну нішу". Місто — це екологічна система, що може прогодувати певну кількість безхазяйних тварин. Якщо, скажімо, це має бути 200 собак середнього розміру — їх буде саме стільки, і не більше. Проблема в тому, що "новоприбульці" ще погано знають правила гри, а їх відносини з людьми не устаткувались. Інколи це призводить до ексцесів.

На Заході в цьому вже давно розібрались. За рекомендаціями науковців безхазяйних тварин там не нищать, а відловлюють, стерилізують, а потім з відповідними мітками випускають на старе місце проживання. Стерилізація доцільна з 2 причин:
а) тварини не розмножуються, плодячи інших "безхатьків";
б) зменшується їх агресивність.

Екологічна ніша залишається зайнятою, інших тварин на територію "аборигени" не допускають. Звісно, стерилізація теж не зовсім гуманна процедура, але все ж краще, ніж вбивати. В останні часи багато списів ламалось відносно "гуманних" і "негуманних" способів регулювання чисельності безхазяйних тварин. Застосовувати для цього вогнепальну зброю в населених пунктах забороняє міліція. Кілька останніх років собак у містах відстрілюють з спеціальних духових рушниць шприцами з дитиліном. Дитилін — курареподібний препарат, смерть від якого наступає внаслідок пригнічення дихання. Агонія тварини може тривати кілька годин. Сам не бачив, але на кількох моїх знайомих це справило гнітюче враження. Це на дорослих, а що вже казати про дітей, які цих собак підгодовували та піклувались про них…

Відносно притулків для тварин. По суті, притулок — це в’язниця, в яку тварину запроторюють за те, що вона нікому не належить. Знову ж таки, на загальну кількість безхазяйних тварин у містах це впливає мало. Притулки треба за якийсь кошт утримувати, тварин треба годувати. В великих містах притулки відіграють роль своєрідних "фільтраційних таборів". Про деякі з них журналісти чули цікаві речі — собаки утримувались у них не більше 2-4 тижнів, а потім зникали в невідомому напрямку. З’ясувалось, що тварин нищили, а дармовий жир продавали миловарам. Ось такі собачі табори смерті за комунальний кошт.

Так що зараз, на мій погляд, оптимальним залишається західний варіант — відлов тварин, їх стерилізація та випуск з відповідною міткою на старе місце. Нічого розумнішого люди поки що не придумали. Звісно, спосіб витратний, але, якщо вдуматись — все ж краще, ніж постійний геноцид проти вигнанців собачого племені.

Головний спеціаліст Держуправління ОНПС в Кіровоградській області
К. Рибачук