— І яка тут стать переважає — сильна чи прекрасна?

— Звісно, жінок більше. Що й не дивно — вони таки важче переносять розлучення. І основною тут причиною є те, що на жінок, зазвичай, лягає відповідальність за дітей.

— У визначення "не зійшлися характерами" ви вкладаєте не вельми принциповий привід для розриву вуз Гіменея. Але ж, чи не вважаєте ви, що за таких обставин щезає кохання — основа основ щасливого гармонійного шлюбу.

— От то-то й воно, що "щезає". У таких випадках мені хочеться спитати: а чи було воно — кохання? Чи може на початковому етапі — коштовні подарунки, розваги, морський відпочинок тощо — це було звичайне захоплення, що тимчасово втамовувало егоїстичне марнолюбство обох. А згодом з’ясовується — "не зійшлись характерами", що фактично означає обопільне небажання почути і зрозуміти одне одного. Тому, коли сімейний "корабель" таких пар розбивається об повсякденні побутові "рифи", до цього закохане подружжя (принаймні, так вони вважали) перетворюється на непримиренних ворогів, які прагнуть якомога боляче поквитатися одне з одним. І задля цього у жінок, як правило, більше можливостей.

— Цим самим, значить, ви підтверджуєте, що прекрасна половина людства одночасно є більш підступнішою і мстивішою?

— Насамперед, давайте не узагальнювати. Наразі ми говоримо про жінок, які будь-що прагнуть помститися за свою гіркоту, сповна насолодившись душевним болем, який вони здатні завдати своїм "колишнім"... Не помилюся, коли скажу, що така лінія жіночої поведінки зумовлена розвитком всієї людської цивілізації, невід’ємною складовою якої був патріархат, тобто, домінантна чоловіча роль. Так склалося, що упродовж історії людства чоловіки, у боротьбі за виживання, воювали, застосовуючи силу своїх м’язів. А що залишалось робити задля цього жінкам? Ось чому вони наділені іншими, не менш ефективними чеснотами — чарівністю та ніжністю і як зворотній їхній бік — підступністю. І діти в цьому плані — чи не найголовніший "інструмент".

— Загальновідомо, найбільш постраждалою стороною від розлучення є діти, навіть, коли їх не перетворюють на такий "інструмент". Тож, як таке "застосування" позначається на їхній психіці?

— Розлучення батьків — безумовно трагедія для дитини… Якщо вони відповідальні і думаючі, обов’язково будуть пояснювати їй, що з її боку немає щонайменшої провини у тому, що мама і тато відтепер живуть нарізно — іноді у людей так трапляється. І це абсолютно не означає, що хтось із них буде менше її любити. Насправді люблячі батьки намагатимуться власним прикладом довести дитині, що вони піклуються за неї. І що в цьому, власне, новому для неї житті, батьки продовжуватимуть і надалі з повагою ставитись одне до одного і любити своє дитя. Але, на жаль, часто все відбувається з точністю до навпаки… Говорячи так своїй дитині, жінка підміняє у неї поняття. Адже, окрім заклику до об’єднання, вона перекладає частину відповідальності за розлучення з чоловіком на сина чи доньку. Відтак, підсвідомо у нього (чи неї) формується комплекс провини з усіма негативними наслідками.

— Для кого такі наслідки є більш негативним — для хлопчика чи для дівчинки?

— Немає різниці. Хоча, є і певна відмінність. У дівчинки, якій мати постійно навіюватиме думку, що тато їх покинув, бо всі чоловіки є невиправними негідниками, будьте певні, сформується стійка недовіра до мужчини як до друга, як до партнера. І навряд чи її подружнє життя буде сповнене справжнім коханням. Адже мати, не усвідомлюючи того, навчила свою доню "мистецтву" бути нещасливою… У хлопчиків — дещо інакше. Відверто негативне ставлення матері до татка, який "їх покинув" плюс відсутність прикладів для наслідування саме чоловічої поведінки, перетворюють їх на інфантильних, невпевнених у собі осіб, або навпаки — схильних як до агресивної по відношенню до оточуючих поведінки, так і до саморуйнування. Якось у моїй практиці стався випадок, що запам’ятався доволі зворушливим фрагментом. Чергова 40-ка хвилинна зустріч сина з батьком за присутності матері і мене як психолога. Хлопчина весь час удавано зображує зневагу до татуся, грубо відповідає на його розпитування про школу, відпочинок тощо. При цьому, періодично поглядає на матусю, мовляв, правильно я себе повожу. Вона на хвильку відволіклась до мене аби в черговий раз дорікнути колишньому чоловікові на його скупість, безсердечність тощо. Чим і не оминули скористатися батько і син… Коротше, епізод побачення Штірліца після багаторічної розлуки із своєю дружиною, тут відпочиває. Скільки туги і суму випромінювали ці дві пари очей!.. Хочете знати подальшу тієї дитини? Він став наркоманом. Мати регулярно возить його на лікування і звинувачує у всьому цьому… свого колишнього чоловіка. І даремно доводити їй, що тут спрацював так званий "Закон бумерангу", тобто, зброя помсти у вигляді їхньої спільної дитини, яку вона використовувала для зруйнування життя свого "колишнього", повернулася не лише до неї, а й покарала її дитину… Ось чому, перед тим, як прийняти остаточне рішення, не те — розлучатися чи ні, а те, що приймається ще напередодні шлюбу, варто зважити, чи відповідають ваші почуття самому визначенню "кохання". Вважаю, біблійне його визначення є найбільш чітким і ємним. По-російськи воно звучить так:

Віталій АСАУЛЕНКО