Покласти край цій порочній практиці вже півроку як взялася ГО "Рідне місто". І не без результативно — про що свідчать автівки, які проносяться "під сто" вулицями Дружби і Комсомольської, якими ще пару місяців тому вони, через суцільні вибоїни та ями, повзли наче на похоронній процесії. Та прийшла холодна пора року — "Рідне місто" взяло тайм-аут до весни. А відтак, у нас сталася нагода підбити цьогорічні підсумки діяльності цієї ГО, поговоривши із її секретарем Олексієм Печеним.

— Пане Олексію, ви відомий у Світловодську підприємець, бізнесмен. Ви володієте деревообробним підприємством "Плайтех" та будівельним супермаркетом "Домовой"… Скажіть, тож навіщо вам додатковий головний біль у вигляді "Рідного міста"? Нехай дорогами займається ті, кому належить це робити. Чи ви також зібрались у політику?

— Я минулої каденції вже був депутатом міськради. І скажу відверто — мені не сподобалось, бо це не моє. А от місто — моє. А також — моєї родини, моїх близьких і друзів. І мені хочеться, щоб воно було комфортним і охайним. І я радий, що мої почуття і бажання поділяють і інші поважні городяни.

— Ви стояли біля витоків "Рідного міста"… Цікаво, з чого все починалося?

— А починалося з доріг міста, якими їздити стало практично не можливо. Безкінечно плакатись і нарікати на це у ділових світловодців не було ані часу, ані бажань. І тоді ми вирішили створити "Рідне місто", яке очолив власівський підприємець, депутат міськради Микола Олійник. Потім були перемовини із місцевим бізнесом… Тут хочу віддати належне нашому міському голові Юрію Миколайовичу Котенку — він радо відгукнувся на нашу ідею і кілька разів збирав у своєму кабінеті підприємців, бізнесменів і просто небайдужих городян аби донести до них доцільність долучитися до доброї справи. Невдовзі на розрахунковий рахунок ГО "Рідне місто" почали надходити добровільні внески, на які було створено матеріально-технічну базу. І вже з вересня закипіла робота, результатом якої стала докорінна реконструкція близько двох кілометрів міських автодоріг.

— Два кілометри? Якось — не густо…

— Головне — не скільки, а якість. За вересень-жовтень можна було би закатати асфальтом і десять кілометрів. Але до нас долучилося не так вже й багато благодійників із їх фінансовими пожертвами. І взагалі, ми вирішили діяти більш ґрунтовно… Начальник "Світловодського Райавтодору" Олександр Козловський, якому ми безмежно вдячні за те, що він та очолюване ним підприємство взялося на практиці втілювати наші плани, був вражений якістю бітуму, яким ми придбали аж у Лисичанську — настільки він відрізнявся від того, який зазвичай використовують дорожники. Або ще такий приклад: неодноразово нам з Миколою Олексійовичем доводилось виїжджати на ділянки, що ремонтувалися, на тривожні сигнали від водіїв, мовляв, подивіться як ваші дорожники асфальт кладуть. А річ у тім, що перед тим, як асфальтувати, підстилкою клався не "голий" щебінь, а попередньо виварений у бітумі — так досягається набагато вищий захист дорожнього полотна від руйнівного впливу вологи, яка, потрапляючи під асфальт знизу, під дією мінусових температур, замерзає і розриває його зсередини. Ми ж, обробивши щебінь бітумом, попросту унеможливили щось подібне. Ось чому водії, узрів чорний щебінь, сприймали його за неабияк покладений асфальт. А скільки піску та іншого бруду, що накопичувався роками, ми згребли з дорожніх узбіч… По суті, відремонтовані "Рідним містом" дороги стали на кілька сантиметрів вище — тепер на них не буде збиратися дощова і тала вода.

— Отже, підсумки підбито. Чи задоволені ви ними?

— Якщо говорити за якість робіт — безумовно, задоволений. А от активність міських бізнес-структур у площині добровільних внесків залишає бажати кращого. Замітьте, внесків на ремонт доріг, якими вони самі ж і їздять! Чесно кажучи, не хочу комусь із бізнесменів чимось дорікати, тим більше, не люблю пафосних слів, але, на мою думку, якось це не патріотично по відношенню до нашого міста: жити у ньому (і непогано жити) і не допомогти йому "копійчиною", щоб воно виглядало привабливіше. Або — дати "копійчину", тобто, кілька сотень гривень, так, як це зробив власник крупної торгівельної точки… Якби такий внесок зробив пенсіонер чи якийсь інший пересічний громадянин — честь і хвала йому. Та коли такі суми переказують далеко не безбідні бізнесмени, мов, нате — тільки відчепіться, робиться досить прикро. Але чимала кількість діаметрально протилежних прикладів додають снаги і переконань у тому, що затіяли ми таки добру справу і що в місті є чимало заможних і водночас патріотичних громадян. І на Власівці, також… Взяти хоча б вже згадуваного Миколу Олійника або Віктора Короля — вони живуть в цьому селищі, а гроші (і чималі) переказали на ремонт доріг у Табурищі. Хіба це не приклад турботливого ставлення до міста, в якому ти живеш?

— Так чого у вас більше — песимізму чи оптимізму?

— Ясна річ — оптимізму! Якби песимізму — то ми би й не планували на наступну весну, щойно прогріється земля, взятися за ґрунтовний ремонт на вулиці Приморській — від ресторану "Якір" і до Бульвару Карла Маркса. Але і взимку ми у "сплячку не впадатимемо" — будемо акумулювати кошти, шукати варіанти, де краще придбати асфальт, бітум, щебінь і таке інше. І головне — будемо сподіватись, що до започаткованої "Рідним містом" справи буде долучатися все більше і більше небайдужих світловодців. І нехай наша розмова буде одним із поштовхів, що пробудить в них оцю саму небайдужість.



Віталій АСАУЛЕНКО