Наша газета пару раз розміщала на своїх шпальтах протести різних міських громадських організацій супроти підвищення плати за проїзд пасажирським автотранспортом. Та "закон жанру" просто вимагає (бо, яка ж тут демократія!?), аби була представлена й інша точка зору. У даному випадку — самих перевізників. Аж тут як підказка — до кого звернутися — Олександр Кобець, чиї автобуси курсують через Власівку між Світловодськом і Кременчуком (до супермаркету "Простор"), звертається з оголошень на зупинках до городян з проханням ділитися з ним інформацією, скаргами, побажаннями. Мета такого "прямого зв’язку" — поліпшення якості пасажирських перевезень. От до нього-то ми і звернулися...

— Знаєте, пане Олександре, виглядає дивно: всі перевізники ледь не стогнуть від, як вони стверджують, занизької вартості проїзду. А ви (у таку "лиху годину"!) зібрались для пасажирів якість перевезень поліпшувати. З яких таких надприбутків?

— Надприбутків і близько немає. Та й про просто прибутки на нашому маршруті — як і інші перевізники — ми давно вже забули. А веду я до того, що вважаю — підвищення тарифів на проїзд не оминути. Але я переконаний, що це не повинно бути "грою в одні ворота": пасажир має відчути підвищення не тільки своїм гаманцем, продовжуючи, при цьому, їздити у переповненому транспорті, а ще й тим, що його почали возити з більшим комфортом. І це — як мінімум.

— Ах, значить і ви ратуєте за підвищення проїзної плати?

— Я за це абсолютно не ратую! Але життя диктує свої умови. Ви ж прекрасно знаєте, що з серпня громадяни платять за газ на 50% більше. Це здороження потягло за собою угору і ціни на все інше. А перевізники — люди не з іншої планети — вони, також, невід’ємна частина нашого суспільства. Між іншим, ви знаєте, що у Європі вартість проїзду дорівнює вартості одного літра пального?

— Так у нас же зарплати не європейські...

— Все вірно. Але вже зараз ми платимо за паливно-мастильні матеріали, за запчастини, без яких аж ніяк не обійтися на наших "убитих" дорогах, так само, як у Європі. Тож, як не крути, без підвищення вартості проїзду не обійтися. Звісно, раз зарплати у нас ще не європейські, то й тариф не буде вираховуватися за європейською схемою...

— Перепрошую, ваш маршрут, без перебільшень, і без того — найбільш комфортний: красені-автобуси з тонованими вікнами, салони оснащені кондиціонерами і телевізорами і, за рідким винятком, там немає стоячих пасажирів. Який — ще більший — нашому невибагливому народонаселенню комфорт можна вигадати? Щоправда, є одне "але" — ваші шофери з пихатим виглядом відмовляють у посадці пасажирам "по городу".

— Дякую за комплімент щодо комфортності. Але ж ви знаєте, що меж для досконалості не існує. Наприклад, можна оснастити кожне пасажирське крісло окремим радіо з навушниками — не всі ж пасажири бажають слухати одну на всіх радіостанцію, або слухати балачки по телевізору у салоні. А може комусь, наприклад, "до зарізу" інтернет знадобиться — так до його послуг ноутбук з мобільним Інтернетом... А ще, наприклад, у когось у пасажирів "стрибає" тиск, а тут, на щастя, у водія в аптечці, окрім традиційних "нашатирю" та "зеленки" — тонометр-автомат та ефективні ліки...

— Та й пологи, у разі невідкладності, ваші водії будуть навчені приймати...

— А чому б і ні? Бачте, і ви шляхи до вдосконалення нам підказуєте... А пасажирів "по місту" ми не беремо з двох причин. Перша... Як ви вже зрозуміли, ми прагнемо створити для транзитних пасажирів більш зручні умови для поїздки. А про яку зручність можна говорити, коли у тебе над головою висить пасажир, якому "до отого стовпа". І взагалі, я переконаний: в автобусах, в салонах яких пасажири нагадують оселедці у бочці, у Європі, до якої ми так прагнемо, нас не чекатимуть. А друга причина, чому ми не беремо пасажирів по місту — не хочемо відбирати "хліб" у міських перевізників...

— А ще у Європі з повагою ставляться до людей з національною самосвідомістю, до тих, хто шанує свою рідну мову. А у вашій назві — який чужомовний "простор". А чому не "простір"?

— Назва обрана за назвою кінцевого пункту нашого маршруту — кременчуцький супермаркет "Простор". Ім’я йому, запевняю, я не підбирав... А от коли у нашого підприємства з’являться маршрути як по Україні, так і за її межі (у що я свято вірю) — тоді ми й придумаємо собі нову назву. З національним колоритом.

Віталій АСАУЛЕНКО