Юрій КОПАЙ: "Ці люди не захищали чужу країну в Афганістані, не заробляли грошей у Косово. Вони поклали своє життя, рятуючи рідну землю!"
Полковник запасу Юрій Копай вимагає повернення пільг.
Відкриваючи мітинг з нагоди 24-ї річниці аварії на ЧАЕС, начальник управління соціального захисту населення Олена Балюк нагадала присутнім про той страшний день, коли стався вибух, а всі ми безтурботно готувалися до святкування 1 травня. "У ці дні ми привертаємо увагу громадськості до страждань людей, які зазнали і продовжують зазнавати дії радіації, а це 3 мільйона 300 тисяч наших співвітчизників і жителів інших держав: Білорусії та Росії. Серед них і ті, хто захистив світ від страшної біди ціною свого здоров'я, а інколи й життя. Ми схиляємо перед ними голову", – сказала Олена Вікторівна, а вірш В. Стащука, який вона прочитала, додав урочистості і водночас трагічності заходу.
^ Реклама ^Жорстокий, ніжний і свавільний світе,
Скажи скоріш, що діяти мені,
Тебе чи ненавидіти, а чи любити
У міражах чорнобильських вогнів?
Мовчиш... А серце жде і прагне слова,
Немов земля обвуглена - тепла
Людських долонь, котрі не пахнуть кров'ю,
Бо маками у полі проросла.
О, світе мій, твоя палає врода,
І полум'я шалено гоготить,
Обпалює епохи і народи,
І в мене мисль...
А час іде - не спить.
Не спить і серце, відповіді хоче
За всіх, хто жив, живе і буде жить...
Допоки нам дивитиметься в очі
Зловісний стронцій атомних страхіть?
Далі до слова запросили начальника Світловодського районного відділу МЧС України в Кіровоградській області Ярослава Любецького: "Одними з перших, хто пішов у двобій з вогнем були пожежники: Володимир Правик і Віктор Кібенок, яким посмертно присвоєно звання Героїв Радянського Союзу. Всі шість пожежних, які чергували на станції тієї ночі, загинули. Якби вони, жертвуючи собою, не пішли у той радіоактивний вогонь, невідомо чим би закінчилася ця трагедія. Співробітник нашої пожежної частини, старший інспектор держпожежнагляду, капітан внутрішньої служби Володимир Іваніца на четвертий день після аварії вже був там і брав участь у ліквідації аварії. У розквіті сил він пішов з життя… Ще шість наших співробітників несли вахтову службу на станції у той час. Низько вклоняюся всім ветеранам, учасникам ліквідації аварії і запевняю, що ми будемо з честю нести вогонь героїзму і патріотизму, який був у героїв-чорнобильців!"
Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС Євген Лазукін, виступаючи на мітингу ледь стримував сльози: "Вкотре ми збираємося біля хреста, а каплиці, яку планували побудувати на його місці, так і немає. Хочеться, щоб моє місто відгукнулося на пропозицію увічнити пам'ять героїв Чорнобиля і через рік-два ми зібралися пом'янути загиблих не на свіжому повітрі, а у каплиці…"
Заступник міського голови Олена Макковій, звертаючись до зібрання, сказала: "Важко інколи усвідомлювати ті події, які відбуваються… Найкращі, найсвідоміші люди 24 роки тому стали на захист нашого сьогодення. Вони віддали своє життя заради нашого майбутнього. Не будьмо байдужими! Кожен з нас повинен усвідомити, який подвиг здійснили люди, котрі стоять зараз поряд з нами. Низький вам уклін і побажання здоров'я, здоров'я і ще раз здоров'я".
Юрій Копай, полковник запасу, 1987 року був учасником ліквідації аварії у якості начальника штабу військово-повітряних сил: "З неба я бачив чорні плями площею 4-5 квадратних кілометрів на Житомирщині, де не росте жодна травинка; я бачив потріскані губи дітей у дитячому садку в Чорнобильській зоні; молодих хлопців, у яких шматками випадало волосся. Я розумів, що це значить і скільки їм залишилося жити, а правди вони не знали…
120 тисяч людей пішло з життя через чорнобильську катастрофу. Ці люди не захищали чужу країну в Афганістані, не заробляли грошей в Косово. Вони поклали своє життя, рятуючи рідну землю, нас з вами! Невже влада хоче нас забути, викреслити з пам'яті? Нам вже не надають путівок на оздоровлення, але значно гірше вчинили з офіцерами і прапорщиками: відмінили 5% надбавки до пенсії, яка існувала до 2007 року. Ганьба людям, що посміли скасувати закон, який за Конституцією зворотної сили не має! Ми вимагаємо повернути усі пільги героям Чорнобиля!"
Далі Олена Балюк нагадала присутнім, що з поміж тих, хто брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС, ризикуючи власним здоров'ям і навіть життям, були Конько Микола Дмитрович, Павлунь Олександр Миколайович, Різніченко Федір Трохимович, Кислов Олексанр Володимирович, Скула Григорій Петрович, Хавренко Анаттолій Іванович, Понятенко Іван Васильович, Петров Іван Борисович. Нині їх вже немає серед живих. А всього за роки, що минули від того чорного дня, в місті померло 208 чоловік, котрі мали статус потерпілих від аварії на ЧАЕС.
Пам'ять померлих вшанували хвилиною мовчання.
Митрофорний протоієрей Свято-Покровського собору отець Віталій звернувся до присутніх з промовою, яка не залишила байдужим нікого: "Церква не стоїть осторонь цієї великої трагедії, яка торкнулася не тільки тих людей, які брали участь у ліквідації аварії, а й кожного з нас. Ми і досі пожинаємо плоди недбалого ставлення людини – вінця творіння – до того, над чим поставив її Бог. Часто люди питають у священника: чому Бог допускає страждання людей? Відповідь доволі проста. Вона криється у розумінні того, де закінчується воля Божа і починається воля людини, адже у кожного з нас є право вибору.
Ми 24 роки згадуємо цю велику трагедію, але давайте подивимося навкруги, чи змінилося щось? Чи перестали люди з неповагою ставитися до оточуючого середовища, чи почали ми думати про тих, хто поряд з нами, любити один одного?..
120 тисяч померлих від Чорнобильського лиха – це неповна цифра. Погляньмо на демографію! Люди перестали посміхатися. Ми в основному і, на жаль, у більшості думаємо кожен про себе, але як гріх порушує баланс душі і тіла, так і помилка однієї людини може коштувати життя тисячам і мільйонам людей…"
Підбиваючи підсумок заходу, Олена Балюк сказала: "Осмислюючи трагедію рідного народу, ми повинні на хвилину у вирі життя, схилити голову перед подвигом пожежних, солдатів, стражданням матерів, хворих дітей. Щоб не повторився Чорнобиль ні на Землі, ні в душах прийдешніх поколінь. А бетонний саркофаг – пам'ятник байдужості, безвідповідальності – хай залишиться єдиним трагічним символом атомної ери".
Тетяна ДРОЗДОВА,
Богдан ДРОЗДОВ (фото).
Скажи скоріш, що діяти мені,
Тебе чи ненавидіти, а чи любити
У міражах чорнобильських вогнів?
Мовчиш... А серце жде і прагне слова,
Немов земля обвуглена - тепла
Людських долонь, котрі не пахнуть кров'ю,
Бо маками у полі проросла.
О, світе мій, твоя палає врода,
І полум'я шалено гоготить,
Обпалює епохи і народи,
І в мене мисль...
А час іде - не спить.
Не спить і серце, відповіді хоче
За всіх, хто жив, живе і буде жить...
Допоки нам дивитиметься в очі
Зловісний стронцій атомних страхіть?
Далі до слова запросили начальника Світловодського районного відділу МЧС України в Кіровоградській області Ярослава Любецького: "Одними з перших, хто пішов у двобій з вогнем були пожежники: Володимир Правик і Віктор Кібенок, яким посмертно присвоєно звання Героїв Радянського Союзу. Всі шість пожежних, які чергували на станції тієї ночі, загинули. Якби вони, жертвуючи собою, не пішли у той радіоактивний вогонь, невідомо чим би закінчилася ця трагедія. Співробітник нашої пожежної частини, старший інспектор держпожежнагляду, капітан внутрішньої служби Володимир Іваніца на четвертий день після аварії вже був там і брав участь у ліквідації аварії. У розквіті сил він пішов з життя… Ще шість наших співробітників несли вахтову службу на станції у той час. Низько вклоняюся всім ветеранам, учасникам ліквідації аварії і запевняю, що ми будемо з честю нести вогонь героїзму і патріотизму, який був у героїв-чорнобильців!"
Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС Євген Лазукін, виступаючи на мітингу ледь стримував сльози: "Вкотре ми збираємося біля хреста, а каплиці, яку планували побудувати на його місці, так і немає. Хочеться, щоб моє місто відгукнулося на пропозицію увічнити пам'ять героїв Чорнобиля і через рік-два ми зібралися пом'янути загиблих не на свіжому повітрі, а у каплиці…"
Заступник міського голови Олена Макковій, звертаючись до зібрання, сказала: "Важко інколи усвідомлювати ті події, які відбуваються… Найкращі, найсвідоміші люди 24 роки тому стали на захист нашого сьогодення. Вони віддали своє життя заради нашого майбутнього. Не будьмо байдужими! Кожен з нас повинен усвідомити, який подвиг здійснили люди, котрі стоять зараз поряд з нами. Низький вам уклін і побажання здоров'я, здоров'я і ще раз здоров'я".
Юрій Копай, полковник запасу, 1987 року був учасником ліквідації аварії у якості начальника штабу військово-повітряних сил: "З неба я бачив чорні плями площею 4-5 квадратних кілометрів на Житомирщині, де не росте жодна травинка; я бачив потріскані губи дітей у дитячому садку в Чорнобильській зоні; молодих хлопців, у яких шматками випадало волосся. Я розумів, що це значить і скільки їм залишилося жити, а правди вони не знали…
120 тисяч людей пішло з життя через чорнобильську катастрофу. Ці люди не захищали чужу країну в Афганістані, не заробляли грошей в Косово. Вони поклали своє життя, рятуючи рідну землю, нас з вами! Невже влада хоче нас забути, викреслити з пам'яті? Нам вже не надають путівок на оздоровлення, але значно гірше вчинили з офіцерами і прапорщиками: відмінили 5% надбавки до пенсії, яка існувала до 2007 року. Ганьба людям, що посміли скасувати закон, який за Конституцією зворотної сили не має! Ми вимагаємо повернути усі пільги героям Чорнобиля!"
Далі Олена Балюк нагадала присутнім, що з поміж тих, хто брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС, ризикуючи власним здоров'ям і навіть життям, були Конько Микола Дмитрович, Павлунь Олександр Миколайович, Різніченко Федір Трохимович, Кислов Олексанр Володимирович, Скула Григорій Петрович, Хавренко Анаттолій Іванович, Понятенко Іван Васильович, Петров Іван Борисович. Нині їх вже немає серед живих. А всього за роки, що минули від того чорного дня, в місті померло 208 чоловік, котрі мали статус потерпілих від аварії на ЧАЕС.
Пам'ять померлих вшанували хвилиною мовчання.
Митрофорний протоієрей Свято-Покровського собору отець Віталій звернувся до присутніх з промовою, яка не залишила байдужим нікого: "Церква не стоїть осторонь цієї великої трагедії, яка торкнулася не тільки тих людей, які брали участь у ліквідації аварії, а й кожного з нас. Ми і досі пожинаємо плоди недбалого ставлення людини – вінця творіння – до того, над чим поставив її Бог. Часто люди питають у священника: чому Бог допускає страждання людей? Відповідь доволі проста. Вона криється у розумінні того, де закінчується воля Божа і починається воля людини, адже у кожного з нас є право вибору.
Ми 24 роки згадуємо цю велику трагедію, але давайте подивимося навкруги, чи змінилося щось? Чи перестали люди з неповагою ставитися до оточуючого середовища, чи почали ми думати про тих, хто поряд з нами, любити один одного?..
120 тисяч померлих від Чорнобильського лиха – це неповна цифра. Погляньмо на демографію! Люди перестали посміхатися. Ми в основному і, на жаль, у більшості думаємо кожен про себе, але як гріх порушує баланс душі і тіла, так і помилка однієї людини може коштувати життя тисячам і мільйонам людей…"
Підбиваючи підсумок заходу, Олена Балюк сказала: "Осмислюючи трагедію рідного народу, ми повинні на хвилину у вирі життя, схилити голову перед подвигом пожежних, солдатів, стражданням матерів, хворих дітей. Щоб не повторився Чорнобиль ні на Землі, ні в душах прийдешніх поколінь. А бетонний саркофаг – пам'ятник байдужості, безвідповідальності – хай залишиться єдиним трагічним символом атомної ери".
Тетяна ДРОЗДОВА,
Богдан ДРОЗДОВ (фото).
