"У мене найнецікавіше життя, яке взагалі є", — усміхається Олексій Приходько, позивний Адекватний, зв’язківець 91-го окремого батальйону.
А насправді його шлях у війську зовсім не буденний.
У ЗСУ він — доброволець від самого початку повномасштабного вторгнення. Спершу — санітар. "Працював у морзі, то й вирішили: значить, медик. Я ще жартував: та ви не розумієте — там проводжають, а тут лікують".
Два роки — евакуації поранених і критичних рішень. Потім — новий етап: зв’язок.
"Навчився прошивати рації, прокладати кабелі, розбиратися з устаткуванням. А іноді доводилося швидко скручувати проводи, коли над тобою літає і вибухає".
Він не любить говорити про "успішні операції" чи "подвиги". Каже: найважливіше — слухати командира, придивлятися до побратимів і знати, заради кого ти тут.
"Мене надихає сім’я. У брата — маленька донька, їй шість років. Вона дуже мене любить. Я знаю, чому я тут. Поки загарбники лізуть — треба воювати".
"А от після Перемоги хочеться на океан, потім — Європою пошастати. Може, й сім’ю створити".
Звичайні мрії Адекватного. І зовсім не "нецікава історія".