Будувати ГЕС було вирішено неподалік від Кременчука, біля с.Табурище. Цей вибір був невипадковим: природні топографічні і геологічні умови великої долини Дніпра дозволяли створити водоймище, яким можна було б регулювати стік ріки. Будівництво було доручено спеціальному будівельно-монтажному управлінню "Кременчукгесбуд", начальником якого був І.Новиков, головним інженером – Г.Строков.

Підготовчі роботи розпочалися в травні 1954 року. На першому етапі будівництва з котлованів під основні споруди майбутньої ГЕС було вийнято 161 тис. кубометрів скельного грунту, після чого розпочався другий, не менш відповідальний період будівництва – укладання бетону в "тіло" гідроелектростанції.

А підготовку до перекриття Дніпра розпочали у 1959 році, 5 вересня цього ж року було введено в тимчасову експлуатацію судноплавний шлюз. 4 жовтня о 12 годині дня розпочалося перекриття русла Дніпра. Цей процес тривав дві години, протягом яких основний потік Дніпра був "переключений" з головного русла через будівельний канал на водозливну греблю. Заповнивши водою чашу водосховища , будівельники і монтажники Кременчуцької ГЕС зосередили зусилля на запуску перших агрегатів гідроелектростанції. Молоді і енергійні будівельники прагнули якомога швидше здати в експлуатацію ГЕС, звести чудове місто над Дніпром.

В зону будівництва потрапила значна частина обжитої території: близько пятисот населених пунктів потрапили під воду. В тім числі і м.Новогеоргіївськ разом з прилеглими до нього селами. Для багатьох світловодців-новогеоргіївців – це трагедія, адже там, під водою, залишилися не тільки рідні обійстя, а й могили дорогих людей. Кого залишать байдужими ось ці поетичні рядки з твору Олександри Шай-Шумейко, яка теж родом з Новогеоргіївська?

Не стало Чаплища,
Старої Андрусівки,
І ще... іще... За всім душа болить.
Потоплені Савульського домівки...
Забути все це нам'ять не велить.

Про переселення нам розповідають архівні матеріали, спогади очевидців і учасників тих подій. Переселити потрібно було майже 40 тисяч жителів. Справа це була, звичайно, нелегка. Можна зрозуміти людей, які не хотіли залишати рідні домівки. У міському краєзнавчому музеї музеї зберігаються спогади Василя Маковки, який переселився одним із перших: "Пам 'ятаю одного чоловіка на прізвище Лебідь. Так він з вилами стояв і не дозволяв, щоб його хату валили. Ледве вмовили. Були люди, які противились тому переселенню, та все ж згодом всі переселилися".

Сьогодні важко давати оцінку тогочасним подіям. Під водою опинилися Вітрівка, Бондарівка, Коропівка, Змитниця та багато інших придніпровських сіл, однак багата історична та культурна спадщина затопленої Середньої Наддніпрянщини зберігається в нашій пам'яті. А молоде наше місто хай квітне і розвивається, і нехай про нього говорять так, як сказав місцевий поет І.Ісаєв:

Серце міст таких, як це, не знало.
Води тут свої розлив Дніпро.
Неповторні сквери та квартали,
Як зелена казка, як добро.

Тетяна ТКАЧУК,
працівник міського краєзнавчого музею,
фото з архіву музею.