Якщо у Вас в оточенні людина з позитивним ВІЛ-статусом
Напередодні 1 грудня – Всесвітнього дня толерантності до хворих на СНІД та ВІЛ-інфікованих – про те, чи є ризик захворіти, якщо ви спілкуєтеся з людиною з ВІЛ, і наскільки розуміння проблеми іншого полегшить ваше життя та інше, розповідає сімейна лікарка, ФОП із селища Новгородки Кропивницького району Оксана Лета.
^ Реклама ^Найперше і найголовніше – пацієнт з позитивним ВІЛ-статусом залишається людиною. Такою, як і був до хвороби. Ніхто не має критикувати вас за зріст, стать, колір шкіри. Або за те, що ви їсте печінку і не любите помідори. І ніхто не повинен бути ізольований від суспільства лише тому, що має позитивний ВІЛ-статус.
Для того, щоб здорова людина захворіла на ВІЛ, потрібно: щоб інфікований матеріал (кров або секрети статевих органів) не просто опинився на іншій людині, а потрапив через захисний бар'єр. Тобто, якщо крапне кров на умовно здорове колінце і ви витрете її серветкою – нічого не трапиться. А от якщо потрапить на поріз/рану, на пошкоджену слизову або якщо відразу після потрапляння проколоти шкіру/м’які тканини/м'яз/вену – шанси на зараження високі. Але не 100%.
Тому, що є таке поняття, як мінімальна інфікуюча доза. Тобто з одним, двома чи десятком вірусних одиниць організм впорається. А от якщо це буде 0,01 мл крові, то вже ні. На практиці має потрапити видима краплина крові на ушкоджену/сприйнятливу(!) частину тіла для інфікування.
Фактично, є сім'ї, де, припустимо, чоловік має ВІЛ, а його жінка ні. Але він хворіє давно, і знизився не тільки імунітет, а й кількість вірусу в його організмі. Тобто і в кожній краплинці його секретів також. І в такій сім'ї випадково чи навмисно трапляється вагітність. Без допомоги сторонніх партнерів. Так от. Дитинка може трапитись, а от шанси, що мама не захворіє і малятко також – є. Але давайте на те не сподіватись, а перевірятись і лікуватися. Вагітна, яка хворіє, але приймає ліки і зберігає певні перестороги стосовно пологів і вигодовування, своєму малюку вірус не передає.
Допоки ви не будете копирсатись в інфікованій крові, колоти себе голками та інструментом (зокрема у стоматолога, на манікюрі, під час тату тощо) або не почнете мати статеві контакти без використання презерватива – ви в безпеці.
Якщо люди з ВІЛ просто знаходяться з вами у кімнаті – вони для вас безпечні.
Якщо у вас на роботі є така людина – вона для вас безпечна.
Якщо у вашої дитини в садочку чи школі є дитина з позитивним статусом – вона безпечна для колективу. Одне, що бажано, щоб вчителі(ль) були попередженні. Бо це діти. Вони інколи бешкетують, як ніхто не бачить, і можуть мати поранення, з яких йде кров.
Якщо це ваш товариш – йому вистачає некоректного ставлення в житті, не потрібно вести себе дивно ще і вам. Продовжуйте дружити, підтримувати і кликати на свята.
Люди з ВІЛ можуть бути для інших небезпечні тоді, коли хворіють на туберкульоз. Адже інші інфекції, характерні для пізніших стадій хвороби, для пересічної людини не страшні. Ваш імунітет впорається.
Стосовно туберкульозу. Ніхто не застрахований. Незалежно від ВІЛ-статусу. Тому не забувайте слідкувати за собою (вести здоровий спосіб життя, слідкувати за наявністю ймовірних симптомів, за показами проходити флюорографію).
Але чим більше ми приймаємо в суспільство людей з позитивним ВІЛ-статусом, тим безпечнішим стає наш простір.
Тому, що
І дорослі пацієнти є. І, якщо на них не начіпляли упередженого відношення, то це повноцінні члени громади. А тих, кого вже заклеймили, я наполягаю на прийнятті суспільством. Бо ви не знаєте, що трапиться в житті. Вашому чи дітей.
А Ви давно перевіряли свій ВІЛ-статус?
Для того, щоб здорова людина захворіла на ВІЛ, потрібно: щоб інфікований матеріал (кров або секрети статевих органів) не просто опинився на іншій людині, а потрапив через захисний бар'єр. Тобто, якщо крапне кров на умовно здорове колінце і ви витрете її серветкою – нічого не трапиться. А от якщо потрапить на поріз/рану, на пошкоджену слизову або якщо відразу після потрапляння проколоти шкіру/м’які тканини/м'яз/вену – шанси на зараження високі. Але не 100%.
Тому, що є таке поняття, як мінімальна інфікуюча доза. Тобто з одним, двома чи десятком вірусних одиниць організм впорається. А от якщо це буде 0,01 мл крові, то вже ні. На практиці має потрапити видима краплина крові на ушкоджену/сприйнятливу(!) частину тіла для інфікування.
Фактично, є сім'ї, де, припустимо, чоловік має ВІЛ, а його жінка ні. Але він хворіє давно, і знизився не тільки імунітет, а й кількість вірусу в його організмі. Тобто і в кожній краплинці його секретів також. І в такій сім'ї випадково чи навмисно трапляється вагітність. Без допомоги сторонніх партнерів. Так от. Дитинка може трапитись, а от шанси, що мама не захворіє і малятко також – є. Але давайте на те не сподіватись, а перевірятись і лікуватися. Вагітна, яка хворіє, але приймає ліки і зберігає певні перестороги стосовно пологів і вигодовування, своєму малюку вірус не передає.
Допоки ви не будете копирсатись в інфікованій крові, колоти себе голками та інструментом (зокрема у стоматолога, на манікюрі, під час тату тощо) або не почнете мати статеві контакти без використання презерватива – ви в безпеці.
Якщо люди з ВІЛ просто знаходяться з вами у кімнаті – вони для вас безпечні.
Якщо у вас на роботі є така людина – вона для вас безпечна.
Якщо у вашої дитини в садочку чи школі є дитина з позитивним статусом – вона безпечна для колективу. Одне, що бажано, щоб вчителі(ль) були попередженні. Бо це діти. Вони інколи бешкетують, як ніхто не бачить, і можуть мати поранення, з яких йде кров.
Якщо це ваш товариш – йому вистачає некоректного ставлення в житті, не потрібно вести себе дивно ще і вам. Продовжуйте дружити, підтримувати і кликати на свята.
Люди з ВІЛ можуть бути для інших небезпечні тоді, коли хворіють на туберкульоз. Адже інші інфекції, характерні для пізніших стадій хвороби, для пересічної людини не страшні. Ваш імунітет впорається.
Стосовно туберкульозу. Ніхто не застрахований. Незалежно від ВІЛ-статусу. Тому не забувайте слідкувати за собою (вести здоровий спосіб життя, слідкувати за наявністю ймовірних симптомів, за показами проходити флюорографію).
Але чим більше ми приймаємо в суспільство людей з позитивним ВІЛ-статусом, тим безпечнішим стає наш простір.
Тому, що
- перестане бути соромно прийти до сімейного лікаря або в кабінет довіри з питанням "я хочу пройти тестування на ВІЛ тому, що ходжу на манікюр/був (була) у стоматолога/мав (мала) статевий контакт і не використав (-ла) презерватив/не довіряю своїй половинці/мав (мала) операцію пів року тому/зробив (-ла) собі татуювання";
- у разі позитивного результату пацієнт не посоромиться прийти до інфекціоніста і почати терапію. Важливо! Вилікувати ВІЛ неможливо, але при лікуванні можна жити повноцінним життям. Так само довго і щасливо, в сім'ї та суспільстві;
- ця людина не втратить роботу. Тобто матиме змогу купувати продукти і заплатити за тепло. І поїхати по таблетки до центру. Тобто вона максимально знизить ризик захворіти на туберкульоз і передати його вам;
- вагітна вчасно прийматиме ліки і не передасть вірус малятку;
- діти з ВІЛ або чиї батьки мають позитивний статус матимуть повноцінне дитинство, навчання в школі і рівні перспективи. До речі, у мене є знайомі дітки в таких ситуаціях. Вони НІЧИМ НЕ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ від інших.
І дорослі пацієнти є. І, якщо на них не начіпляли упередженого відношення, то це повноцінні члени громади. А тих, кого вже заклеймили, я наполягаю на прийнятті суспільством. Бо ви не знаєте, що трапиться в житті. Вашому чи дітей.
А Ви давно перевіряли свій ВІЛ-статус?
