18 листопада у Олександра Олександровича славний ювілей — 70 років з дня народження. За освітою — будівельник, закінчив Полтавський інженерно-будівельний інститут. У Полтаві зустрів свою долю — чарівну дівчину Лесю, з якою пов'язав своє життя. Леся Володимирівна — берегиня і засновниця сімейних традицій, завжди поруч з чоловіком. Строга і вимоглива мама, лагідна бабуся, ініціатор пізнавальних подорожей і екскурсій, естетичного і культурного розвитку кожного члена сім'ї.

У родині Олександра Олександровича дуже сильний зв'язок поколінь. Діти і внуки добре знають історію сім'ї, трепетно відносяться до пам'яті про дідусів, бабусь та усіх рідних. Сім'я, дійсно, найголовніше у житті людини. Адже загальнолюдські цінності закладаються в кожній людині з народження. Олександр Олександрович — з багатодітної (п'ята дитина в сім'ї) трудової селянської родини, де цінувалися любов, порядність і працелюбність. Тож, від своїх пращурів успадкував любов до землі і людяність.

Після закінчення інституту молода сім’я Олександра Верби повернулася до Онуфріївки. Працювали в будівельній організації. Згодом главі сім’ї запропонували роботу у районному відділі внутрішніх справ. Тут проявились такі риси, як дисциплінованість і справедливість. За час роботи Олександра Вербу неодноразово нагороджували грамотами і відзнаками, а в 1999 році — медаллю "За бездоганну службу". У відставку вийшов у званні підполковника.

І вже після служби у повній мірі проявилася хліборобська сутність Олександра Олександровича. Кожна справа, коли у неї вкладено любов, душу, сили і вміння, буде мати успіх. Так і вийшло з ПП "Верби". Надзвичайна працелюбність, організаторські здібності, самодисципліна засновника зробили господарство успішним. А ще вміння підібрати і згуртувати колектив.

Крім землеробства, господарство займається розведенням риби та свинопоголів’я. Перший помічник у господарстві — зять Віталій, який прекрасно розуміється на техніці і дбає як про оновлення машино-тракторного парку, так і про його збереження у належному стані.

У цей надскладний для країни час він допомагає нашим воїнам-односельцям технікою, придбанням обмундирування, продуктів харчування. Визнає, звичайно, користь фондів і громадських організацій, але віддає перевагу адресній допомозі, коли відразу знаєш і бачиш, кому надійшла призначена допомога.

Коли сталася біда в Онуфріївці (вибуховою хвилею від ракети пошкодило будинки жителів), допомогу надали кожному, хто звернувся за нею.
У таку поважну ювілейну дату можна підбивати підсумки прожитої частини життєвого шляху. Доглянуті поля і господарство, сучасна технічна база, дружний колектив, план розвитку на майбутнє.

Та найголовніший здобуток — сім’я, рідні люди, які щиро люблять, поважають, гордяться главою родини. Знають, що батько і дідусь завжди зрозуміє, підтримає і допоможе у всьому.

Олександр Олександрович теж гордиться доньками (старша, Наталя опікується кафе "Світанок", це ще один проєкт батька, втілений у життя), трьома талановитими красунями-внучками (старша — Катя — здобула професію лікаря, і наразі вона активна учасниця волонтерського руху) і довгоочікуваним маленьким внуком, улюбленцем усієї родини.

Шановний Олександре Олександровичу! Миру вам, міцного здоров’я на довгі щасливі літа, щедрої ниви, радісних світанків і продовження славного хліборобського роду.