Катя та Світлана нерозлучні: через ДЦП та спастичний тетрапарез, коли м’язи рук і ніг завжди знаходяться у напрузі, дівчині важко пересуватися, тому мама завжди на підстраховці. Аби полегшувати стан, Катя регулярно проходить реабілітацію. Нещодавно їй придбали ходунки, кошти на які довелося збирати у соцмережах, бо сума була для родини непідйомна. (Ті, які можна отримати через органи соцзахисту, не підходять дівчині під зріст і головне — не підтримують спину). Але тепер питання пересування по кімнаті і на вулиці вирішене, які і заняття на новопридбаному переносному тренажері для рук і ніг. А ще, щоб відносно вільно рухатися, за свої 18 років Катя перенесла дві операції.

Світлана Паламарчук: — Попереднє оперативне втручання, на жаль, не мало особливого ефекту, бо припало на період активного росту, але й відмовлятися від нього не можна було. Нова складна операція, на яку ми чекали з листопада, була призначена в Українському науково-дослідному інституті протезування, протезобудування та відновлення працездатності (Харків) на 11 березня. Вона б ослабила спастику у нижній частині тіла, адже пішов сильний перекіс тазу й ліва нога стала коротша за праву. Але з початком активної фази війни Росії проти України інститут не працює. Тож коли отримаємо необхідну хірургічну допомогу — гадки не маємо.

Про початок повномасштабного вторгнення росії в Україну я дізналася із дзвінка старшого сина. Я не одразу повірила в почуте. Навіть на другий день ще не вірила. Але коли почали звучати все страшніші й страшніші новини, я вже не могла не спати, ні їсти (плаче). Востаннє вірші я складала у школі. А це просинаюся серед ночі, спати не можу, тому пишу:



Ми живемо у приватному будинку, де є підвал, який я облаштувала для переховування: спустила туди крісло, ковдри, воду. Але він не укріплений спеціальним способом, тому думаю, що він небезпечний. До спеціалізованого сховища нам далеко, з маломобільністю доньки дістатися туди теж нереально, тому під час сирен знаходимося у кімнаті. Майже усі наші знайомі з дітьми з ДЦП виїхали за кордон. Світловодськ зараз належить до умовно тилової зони, тож ми поки залишаємося. Приймали вимушених переселенців самі і допомагали влаштуватися ще одній сім’ї у наших знайомих.

Катя важко переживає події. Хоче допомагати країні, армії. Але як? Моя сестра, яка живе у Польщі, підказала їй, що там дівчата плетуть браслети з українською символікою, і запропонувала це робити і їй.

Ми хотіли замовити жовті й блакитні намистини, але зараз посилки з Китаю не надходять, тому я сама виготовляю необхідні складові із полімерної глини. Досвід є: уже рік ми з донькою ліпимо з цього матеріалу чашки, але зараз їх ніхто не купує — війна.

Катерина Паламарчук: — Знаєте, чому мені так важливо робити, а головне — продавати ці браслети? Бо зараз на передовій, десь під містом Щастям Луганської області, боронить Україну мій найкращий друг — 23-річний Данило. Він зі Світловодська, це колега мого батька, який часто приходив до нас у гості і ми спілкувалися. Два роки тому він пішов на службу за контрактом, а з початком активної фази війни воює в гарячій точці. Щоб допомогти йому та іншим захисникам я й роблю те, що в моїх силах.



На виготовлення одного браслета може йти від години до пів дня. Це залежить від мого самопочуття, адже важко нанизувати неслухняними пальцями маленькі намистини, і зір підводить потрапляти у вузенький отвір. Тому для цього мама готує мені робоче місце, щоб намистини не ковзали.

Ми уже зробили 14 прикрас. Декілька відправили у місто Кам’янське Дніпропетровської області, декілька продали у Світловодську. Наші друзі, які проживають за кордоном, підтримали мене, надіславши кошти на придбання полімерної глини.

Вартість одного браслета — 35 гривень, які ми повністю перераховуємо на ЗСУ. Адже життя кожного солдата — безцінне.

У Світловодську браслети можна придбати у магазинах "Комсомольський трикотаж", а також у месенджері, написавши Світлані Паламарчук або зателефонувавши їй за номером: 0975243313.