Їх було небагато, бо, за словами голови Світловодської міськрайонної спілки ветеранів АТО Олександра Скотнікова, чимало його побратимів, знов підписавши контракти, подалися на схід продовжувати боронити Україну, інші ж подалися на захід — на заробітки. Бо у Світловодську напруга з працевлаштуванням… Всього ж спілка налічує 82 члени.

Хлопці особливо не мітингували. Заслухали промову свого голови, у якій він, зокрема, торкнувся неподобства, коли захисники відзначають своє свято без присутності тих, кого вони захищали і продовжують захищати їхні побратими на сході. Тобто, без влади.





Оце "можна й російською", спонукало до виступу Дмитра Бойченка:





Після чого ми не оминули ближче познайомитися з ораторами і поцікавитись, чим є для них цей день.

Олександр Скотніков, сержант, у 2014 році пішов добровольцем. Воював у складі батальйонів "Шахтарськ" і "Свята Марія", які боронили від агресора Маріуполь, Павлопіль, Широкіне, Сартану, Талаківку, Гнутове. На початку 2015 року із своєю групою виїхав на Дебальцеве, брав у участь у боях на Світлодарській дузі. Був звільнений з лав ВСУ через поранення.

— Олександре, за віком, ти вже не хлопчик. Напевне, служив у Радянській Армії. Відтак, що для тебе цінніше: 23 лютого чи 14 жовтня?

— Я і раніше не відзначав 23 лютого. Завше — 28 травня — День прикордонника. Бо у Радянській Армії я служив у прикордонних військах. Та по поверненні зі сходу, 14 жовтня, безсумнівно, є Днем, який для мене особливо близький. Це День українського війська, День нескореності України.



— А для тебе, Дмитре?

— Ну, як можна рівняти, коли зграю п’яної пітерської матросні назвали армією і святий День Покрови Пресвятої Богородиці, яку багато сотень років тому захисники землі української обрали своєю покровителькою?

А ще Дмитро висловив своє обурення від байдужості до нинішніх захисників України з боку влади:



Дмитро Бойченко, молодший сержант, у 2015-16 роках служив у складі 11 бригади армійської авіації:





Також нашу увагу привернув ветеран не вельми слов’янської зовнішності… Лев Кармірян, вірмен, старший лейтенант. У 2014-15 роках воював у складі 23 батальйону "Хортиця", якому належить одна з провідних ролей у зриві планів окупантів захопити Маріуполь… 23 лютого він однозначно відкидає. А от 14 жовтня пов’язує насамперед з Українською Повстанською Армією.





Звісно і цей майже стихійний захід не обійшовся без хвилини мовчання за загиблими побратимами. Але на відміну від офіційних таких хвилин, тут відчувалася непідробна щирість, від якої на очі мимоволі наверталися сльози. А "Героям слава!", як відповідь на "Слава Україні!", промовлялася неабияк гучно і чітко. Перемога буде за нами!