У листопаді минулого року ми повідомили приголомшуючу новину: світловодчанка Марина Полудень, яка живе та працює у Києві, взяла участь у науково-освітньому квізі "Boto Sapiens" і виграла подорож на двох до найвідомішого у світі космічного комплексу NASA Kennedy Space Center у Флориді (США). Мусимо повідомити: до NASA Марина не їде. Але розповідь про землячку-інтелектуалку — до вашої уваги, адже 300 з 300 правильних відповідей на швидкість — це серйозно! Ну і, звісно, коментар від Марини, чому призова подорож не відбудеться.

Марина Полудень навчалася у Світловодському НВК №4, після закінчення якого вступила до Київського національного торговельно-економічного університету, опанувавши комп’ютерні науки. Коли закінчила бакалаврат і вступила в магістратуру — пішла працювати, зумівши поєднати повну зайнятість та очне навчання, і зараз продовжує роботу в авіакомпанії — офісі відомого лоукостера Norwegian Air Shuttle, який має багато офісів по всій Європі, а також в США та Канаді. У кол-центрі авіакомпанії Марина працює на позиції координатора агентів, які спілкуються (спілкування відбувається англійською) з клієнтами з усіх питань, які можуть виникнути під час перельоту — від погоди до політичних питань у країнах, куди прибуває літак. Тобто робота дівчини пов’язана з авіацією і небом. Марина літає і сама — з друзями у мандрівки, найбільше їй сподобалися США з їхнім рівнем життя та Європа, де зачарувала Франція. У Світловодську живуть її батьки і бабуся, до яких дівчина приїздить раз на три місці. Під час одного з візитів ми й зустрілися з переможницею квізу "Boto Sapiens".

— У дитинстві мене цікавило усе, що було пов’язане з космосом, — розповідає Марина. — Із захватом дивилася тематичні телепередачі. Коли у школі розпочалися уроки географії, я засипала учительку питаннями на кшталт: що знаходиться за космосом? На подібні теми говорила і з батьками. Я не була відмінницею, не ходила на олімпіади, мій інтерес був досить поверхневий, але була в курсі всіх новин та досліджень у царині космосу. Продовжила слідкувати за ними і в університеті. І зараз читаю наукову публіцистику, якої нині дуже багато, дивлюся ютюб-канали, де доступно пояснюють будь-яку складну тему. Неймовірною є книга Стівена Хокінга "Теорія всього: походження і доля Всесвіту", яка дає відповіді на усі питання щодо виникнення Всесвіту.

Одного разу натрапила на інформацію про конкурс, який проводив фонд Василя Хмельницького K.Fund (серед інших напрямків діяльності фонд є засновником київського офісу французької освітньої it-фабрики UNIT Factory, в якому за своєрідною методикою навчають програмуванню). Я ознайомилася з правилами конкурсу. Участь у грі являла собою відповіді на питання в ігровому чат-боті, тестування відбувалося як ніби ви переписуєтеся в месенджері. Головний приз — поїздка в Kennedy Space Center, її отримував той, хто дасть найбільше правильних відповідей. Звісно, чим швидше відповіси на усі питання, тим краще, але обмежень по часу не було, відповідай хоч тиждень. Для мене особисто це був 8-годинний марафон: я прокинулася зранку у свій вихідний і розпочала гру. Перепочивала тільки на легкий перекус, бо азарт був надзвичайним! Мотивувало і те, що декілька разів я обирала правильну відповідь інтуїтивно. Я жартома казала собі: "Давай, ти виграєш!" І тут же заперечувала: "Ну що ти, це всього лише жарт…" Бот відразу повідомляв, правильною є моя відповідь чи ні. Усього було 300 питань, серед яких питання про планети, історію, науковців. Надзвичайно складними були питання про ракетобудування, цієї теми я майже не знала. Але в умовах конкурсу було дозволено користуватися пошуковими системами, тому на складні питання я могла шукати інформацію в доступних мені джерелах. Але все одно, це настільки важко! Мало питань, відповіді на які можна було знайти за прямим пошуком, для багатьох треба було читати статті в інтернеті повністю. Наприклад, було питання про паливо: яке паливо використовується на певній ракеті для запуску певного проекту. На пошук відповіді на це питання у мене пішло 20 хвилин, а було питання, на яке я готувала відповідь півгодини: яка відстань між Землею та атмосферою, яку треба було вираховувати за формулою. У той момент я вже думала: "Ну все! Мабуть, усе даремно".



У день, коли мали оголосити переможця, я отримала повідомлення, що я увійшла в сотню претендентів на перемогу, відповівши правильно на 300 з 300 питань. А потім пізно вночі на сторінці "Boto Sapiens" з’явилася інформація про мою перемогу: я обігнала 25 873 суперників, правильно відповіла на 300 питань за 442 хвилини. Звісно, я була рада безмежно. Грала я 6 листопада, це був останній день дії гри, а про перемогу повідомили 13 листопада, і в коментарях писали: "родичка", "купила", "встигла все перевірити", "їй дали відповіді". Але, звісно, це не так. Тим більше, я думала, що буде все набагато легше, тому і погодилася на таке складне для мене випробування.

Організаційний момент з поїздкою в NASA був тривалим, оскільки непростими є умови отримання візи. На сьогодні вже відомо: у Флориду я не лечу. Певна річ, поїздка — це було б прекрасно, але особливо я не засмучена, адже перемога не була самоціллю, в гру я вступала, аби перевірити саму себе на знання. Але я не лише перевірила, а й отримала багато нових знань. Це була гра, яка закінчилася. Я не збираюся будувати кар’єру навколо космосу, далі цікавлюся, далі читаю.

Я творча особистість: у дитинстві займалася бальними танцями, малювала. Навчання комп’ютерним наукам — це чудово, але ось тієї творчості не вистачає. Планую цю ситуацію виправити.

От така світловодська молодь: навіть коли не летить до NASA, летить до своєї мрії!