Світлана Пономарьова народилася у місті Знам’янка, а її чоловік — із села Захарівка. Тож і Світлана вже більше ніж шість років як жителька Захарівки. За освітою дівчина товарознавець, працювала торговельним агентом. На даний час перебуває вдома — виховує доньку Олесю, якій у березні виповниться шість років. Дівчинка підростає, хоче прикрашати себе, і мама, звісно, теж хоче, щоб її Олеся гарно виглядала. Тому Світлана і розпочала створювати яскраві та гарні аксесуари. 2014 року спробувала зробити це вперше: — Сестра Анастасія показала мені деякі речі, і я розпочала із шпильок для волосся у техніці канзаші зі стрічок, — згадує Світлана. — А 2015 року в інтернеті побачила фоаміран. Це м’який матеріал, схожий на замшу, але по суті є спіненої гумою. Він здатний змінювати форму при нагріванні і через деякий час застигати, тим самим запам’ятовуючи її. Матеріал дуже зацікавив мене, і я взялася опановувати фом-флористику, оскільки квіти у цій техніці виходять максимально реалістичними. У цій техніці оздоблюю як різноманітні прикраси: шпильки, серги, підвіски, прикрашаю квітами обідки для волосся, так і виготовляю інтер’єрні квіти — наприклад, кульбабки, братки.



Добре пам’ятаю, що моя перша виставка відбулася у Знам’янці 2 серпня 2015 року. У жовтні наступного року мене запросили на виставку у Захарівці. Тепер там і там часта гостя.

Кількість робіт складно порахувати: їх вже більше 500. Продаю і на виставках, і через інтернет на персональній сторінці у Фейсбуці. Мої замовники живуть у Кропивницькому, Дніпрі, одна шпилька для волосся поїхала до Австралії, 10 робіт відправилися до Швеції, де мої прикраси носить племінниця і, звісно, це Знам’янка і Захарівка, а також Світловодськ і Кременчук. Прикрас у доньки навіть не знаю скільки, бо вона першою бачить мої роботи і відразу відбирає собі ті, які найбільше сподобалися, і просить не продавати. До мого заняття вона ще не береться, бо маленька, але вже любить малювати.

Для опанування тонкощів улюбленого заняття я займаюся он-лайн у "Школі фоамірану" (коли у певний час біля моніторів збираються майстрині з Казахстану, США, України). Також на виставках я обов’язково розпитую у майстринь про те, чого не знаю, адже мені усе цікаво. Я завжди виготовляю щось нове, бо мені нудно робити однакові вироби.



Реалізація доки не перекрила витрат: багато чого з інструментів та матеріалів ще слід купити. Це і бісерна та флористична проволоки, спеціальні ножиці, молди (форми, за допомогою яких виготовляють об’ємні форми — листя та пелюстки зокрема), завжди необхідні основи для шпильок і, власне, фоаміран.

До речі, своє перше захоплення — канзаші не полишаю: оформлюю у цій техніці пляшки — сувеніри до різних свят, у тому числі до весіль. На жаль, не на все вистачає годин у добі. Навіть на певний час вийти в інтернет не завжди виходить, бо життя у селі вимагає часу для господарства. Так, на виготовлення однієї складної шпильки для волосся йде 3-4 години, тож зазвичай мій час для творчості — нічний. Чоловік Олексій схвально ставиться до мого захоплення, адже він сам творча особистість — співає у сільському Будинку культури. Тож у нього хобі й у мене хобі — добре розуміємо одне одного.



Свого часу погляд Світлани Пономарьової зупинився на яскравих шпильках для волосся, а згодом до шпильок додалися більш складні вироби. Цікаво, що буде далі?

(096) 079 49 11 (Світлана Пономарьова)

Розмову записала та вела Тетяна Юганова