— Поза сумнівами, День Незалежності — найголовніше, найбільш визначне національне свято будь-якої країни. Україна — не виняток. Але сьогодні, на моє переконання, свято нашої Незалежності далеке від того, про що мріяли, боролись і гинули українці протягом багатьох сотень років. Судіть самі, Україна — найбільша європейська країна на момент розпаду Радянського Союзу мала найбільший економічний потенціал для стрімкого входження до числа провідних країн світу… Заводи, фабрики, сучасне промислове обладнання для наукомісткого виробництва, врешті, кваліфіковані та фахові кадри. Найбільша серед усіх союзних республік кількість атомних електростанцій, п’ять нафтопереробних заводів — що могло би забезпечити молодій державі повну енергетичну незалежність… І це все, починаючи від 1991 року, занепадало і ставало банальним металобрухтом. А кваліфіковані та фахові кадри, яким могла би позаздрити освічена Європа, пішли торгувати на базар або попросту виїхали з країни. Натомість сама Україна стала сировинним придатком успішних країн. А населення виявилось загнаним до фінансової кабали світових фінансових інституцій, звільнятись з якої доведеться нашим дітям й онукам.

— Те, що сталося, Ви вважаєте неналежним патріотизмом українських лідерів?

— Можна й так сказати. Адже, на відміну від країн колишнього соцтабору, де до влади обиралися діячі, які дбали передовсім за народи своїх країн, у нас до влади приходили лідери із злодійкуватими нахилами, до того ж — без України у своїх серцях. Натомість керівники колишній країн соцтабору не вигукували щоразу: "Слава Чехії!", "Слава Польщі!", "Слава Естонії!" і далі за списком, і національний одяг (з приводу чи без) не вдягали. Бо розуміли, "Слава…" буде тоді, коли у громадян цих країн буде гідна зарплата для достойного життя, а не для жебрацького існування, гарантована високоякісна освіта, медицина, пенсійне забезпечення. В Україні же, на превеликий жаль, все відбувалося з точністю до навпаки…

— Михайле Миколайовичу, що особисто Вами зроблено для того, щоб озвучене Вами розуміння патріотизму наповнювалось конкретним змістом?

— Передовсім завданням кожного керівника є створення належних умов для результативної праці, збільшення кількості робочих місць, зростання заробітної плати. Звісно, Головний завод сьогодні поки що далекий від ідеальних показників. Та все ж підприємство наше вже вийшло з тієї кризи, у якій воно перебувало протягом багатьох років. На сьогодні ми забезпечені замовленнями, на виконання яких, навіть, бракує робочих рук. Адже ж обсяги промислового виробництва у порівнянні 2015-2016 роками зросли у десятки разів. Середня зарплата по заводу перетнула позначку у шість тисяч гривень, робітники нашого підприємства отримують безкоштовне харчування, бажаючі можуть за рахунок підприємства відпочити в оздоровчих закладах України. Виплачується цілий ряд пільг, винагороди кращим працівникам при святкуванні ювілеїв та при досягненні пенсійного віку. Що ж до самого селища Власівка, на території якого розташоване наше підприємство, то лише в цьому році для ремонту селищних доріг і розбудови іншої селищної інфраструктури "Об’єднання" виділило понад триста тисяч гривень.

— А з міською владою як у Вас стосунки складаються?

— Якщо коротко, то — ніяк… Чесно кажучи, вже почали дратувати нескінченні суперечки між міським головою і депутатами. Всередині виконавчої влади теж тертя з очільником міста. І у керівників провідних підприємств міста, які, по суті, є основними наповнювачами міського бюджету, викликає занепокоєння відсутність співпраці з міським головою та його командою. Наприклад, я вже майже рік як очолюю Головний завод та більше 20 років Світловодське відділення УСПП, але за цей період міський голова жодного разу не завітав на підприємства. Хіба це правильно!? Адже ж у виробничників і міської влади є безліч спільних питань, які потребують консолідованої позиції заради їх вирішення… Думаю, ми спільно могли би знайти варіанти співробітництва і взаємодопомоги заради виведення Світловодська із глибокої кризи, у якій він опинився. Це стосується, наприклад, облаштування у Світловодську місць відпочинку — щоб і у нас було не гірше, ніж у Кременчуці чи в інших містах, куди світловодці (і працівники нашого підприємства зокрема) їздять відпочивати, наповнюючи своїми грошима бюджети інших міст. Але, на жаль, міська влада і міський голова зокрема на такі зустрічні кроки не йдуть, а рухаються у якомусь незрозумілому для мене напрямку, що вкрай негативно позначається на простих громадянах та економіці міста. Та все ж я вірю у те, що ці самі прості громадяни нарешті розберуться і більше не куплятимуться на порожні та популістські гасла під час виборчих кампаній і будуть робити більш виважені висновки. Ми дуже багато наводимо прикладів з розвитку інших країн, але при цьому забуваємо шевченкове:



…Тож у переддень найбільшого державного свята — Дня незалежності України — бажаю всім мешканцям Світловодська, Власівки і Світловодського району життєвої мудрості, здоров’я, особистого та родинного благополуччя! Щоб війна нарешті пішла геть від наших порогів, і настало мирне та заможне життя, осяяне радісним сміхом наших дітей і онуків!

Зі святом!