— Сьогодні дуже багато людей розчаровані діями влади. Як у цих умовах Вам вдається вибудовувати стратегію роботи у парламенті та на окрузі?

— Як і багато українців, я очікував від нинішньої влади набагато більшого. І думав, що "жити по-новому", означає "жити краще" — з курсом нижче, ніж 8, а не під 30, з іншим рівнем заробітних плат, показником безробіття і т.д., і т.п. Ми бачимо і курс національної валюти, і складності реалізації реформ, і низький рівень заробітних плат, і безробіття. На мій превеликий жаль, нинішня влада дуже швидко забула про те, яким чином закінчила своє існування влада попередня. Ніяких висновків зроблено не було. Люди повністю розчаровані у своєму виборі. І фактично єдине, що рятує сьогоднішніх можновладців — це відсутність якісної альтернативи. Думаю, в умовах, що склалися, я зайняв єдино правильну позицію — якщо не можеш сподіватися на загальне зростання і на ефективні зміни в країні, то закочуй рукава, збирай команду і працюй в окрузі. Тобто на прикладі хоча б однієї території показуй людям, що ти здатний зробити.

— Ймовірно, в цьому випадку можливості серйозно обмежені. Адже економічне становище в країні вкрай важке, йде війна...

— Війна — це, дійсно, ключове питання. Люди змучені, психологічно виснажені тим, що відбувається, а багато на межі бідності. Звичайно, всі хочуть бачити хоч якийсь проблиск, надію на завершення війни. Нам потрібен чіткий план дій. Як би це не звучало альтернативно до політики української влади, але в світі всі без винятку війни (починаючи з тих, що проходили в кілька днів, і закінчуючи тими, що тривали століттями) все одно закінчувалися за столом переговорів. І це зовнішньополітичне завдання. Усе залежить від того, наскільки вміло Президент і Міністр закордонних справ зможуть змусити агресора сісти за стіл переговорів і домовитися про подальший сценарій виходу з ситуації, що склалася. Ми всі чекаємо цього. Адже наслідком війни є не тільки розбиті сім’ї, позбавлені годувальників, і полита кров’ю земля. Мова також йде і про вплив на економіку країни. Закрито величезну кількість підприємств, показники безробіття доходять до 30%. Ситуація вимагає термінового вирішення.

— До речі, боротьба з безробіттям була однією з ключових Ваших передвиборчих обіцянок. Що зроблено в цьому напрямку?

— Я — людина, що звикла працювати без емоцій і популізму. Тільки конкретика і реальні дії. В окрузі я зустрівся практично з кожним підприємцем, який виявив бажання потрапити до мене на прийом. Ми постійно спілкуємося, розповідаємо про існуючі проблеми, намагаємося шукати рішення. Тобто ключових роботодавців Кіровоградщини я завжди підтримую. Крім того, ця робота поширюється і за межі округу. Як ви, напевно, знаєте, об’єднання Союзу промисловців і підприємців і Федерації роботодавців України на своєму з’їзді обрали мене своїм представником у Парламенті. Це не тільки безпосередній захист інтересів тих, хто навіть у цей складний кризовий час продовжує працювати і створювати робочі місця, а й зусилля щодо загального відновлення зростання української економіки: від законопроектів щодо дерегуляції бізнесу до боротьби з рейдерством.

— Існує думка про те, що реального економічного зростання ми не доб’ємося, поки не знизимо показники корупції. Ви з цим згодні?

— Корупція залишається великою проблемою і при цій владі. Це очевидно не тільки для наших західних донорів, але і для потенційних інвесторів, які не готові зараз вкладати свої гроші у нашу економіку. І їх можна зрозуміти. Саме тому я голосував за всі без винятку законопроекти, які були спрямовані на боротьбу з корупцією. Від фінансування спеціалізованих антикорупційних органів до введення практики електронних декларацій. Я проголосував за створення НАБУ, за створення спеціальної антикорупційної прокуратури, за створення антикорупційних судів і голосував за безліч інших необхідних країні змін, які б привели боротьбу з корупцією в реальну площину і на національному, і на місцевому рівні. А, з іншого боку, я підтримав децентралізацію бюджетного фінансування, щоб громади на місцях мали більше можливостей для розвитку, і був би поставлений заслін корупційним розтратам.

— Ваша особиста декларація викликала досить бурхливе обговорення у пресі, іноді "попахує" відвертим політичним замовленням. З чим Ви це пов’язуєте? Чи думали про такі наслідки, коли подавали декларацію?

— Я не тільки голосував за введення практики електронних декларацій, а й був одним з перших, хто її подав. Причому, відобразив у документі абсолютно все, що маю, після чого став одним з об’єктів політичного цькування під надуманим приводом. Слава Богу, я декларував доходи завжди, навіть тоді, коли ніхто не думав не тільки про електронні, а й про звичайні податкові декларації. Це наша сімейна традиція — платити податки. Тому я був абсолютно спокійний, коли мої доходи, на відміну від інших нардепів, почали перевіряти не за 1 рік, а за 18 років — з 1998 року, з ініціативи, до речі, Генеральної Прокуратури.

Відверто кажучи, для влади я "незручний" політик. Бо не голосую за ті законопроекти, які вона просуває, якщо не вважаю їх корисними для нашої країни. Буваю досить безкомпромісним. Я не займаюся популізмом і можу чесно критикувати ті чи інші рішення. Тобто не йду на поводу і завжди відстоюю інтереси свого округу. У результаті постійно піддаюся різним загрозам, якимось дивним інформаційним атакам і ревізіям. З декларацією було так само.

Я зайняв принципову позицію: я ні з ким не збираюся домовлятися, нікому і копійки не буду платити. І надав всі документи, які від мене вимагали правоохоронці до останньої коми. У влади не було іншого виходу, крім як визнати, що все з моїми документами в порядку. Є навіть довідка, що в моїй електронній декларації до моїх доходів немає претензій.

— Чи може така увага до Вашої декларації бути викликана відмовою голосувати за бюджет 2017 року?

— Остаточно я увійшов у клінч з нинішньою владою в кінці минулого року. Тобто, як ви правильно говорите, в момент, коли відмовився голосувати за Держбюджет-2017. Бо вважав для себе неможливим проголосувати за бюджет, в якому немає жодного рядка обіцяних мені коштів на реалізацію тих програм, що потрібні для мого округу — моїм виборцям. Крім того, я відмовився голосувати за драконівські зміни до Податкового кодексу, які ставлять хрест на реальному економічному зростанні. Нічого (не дивлячись на мій молодий вік) я вже досить багато бачив тих, хто мене лякає і продовжує лякати. Усіх тих пережив, переживу і цих (посміхається — авт.).

— А чим Ви не догодили саме Генпрокуратурі?

— Влада вимагала від мене того, щоб я підтримав продовження і розширення повноважень прокуратури ще на рік, замість створення обіцяного всій країні єдиного слідчого органу. Я не проголосував ні за одну із запропонованих владою змін до Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу. І підписався під заявою про корумпованість цієї влади і під заявою про відставку Генерального Прокурора України.

— Чим було викликане таке рішення?

— І Генеральна Прокуратура, і вся нинішня влада нахабно продовжують розкрадати бюджет і державну власність, при цьому відволікаючи увагу людей від насущних проблем якимись емоційними темами або старими "скелетами з шаф", у справах за якими давно закінчився термін давності. Наприклад, ті погрози, які я чув особисто на свою адресу, якраз і пов’язані зі справами 10-річної давності.



— У нинішньому Парламенті існує реальна опозиція, яка могла б з цим боротися?

— Я проти популізму. Вважаю, що криза і війна — це ті точки, в яких суспільство і політики повинні об’єднуватися. Це не місце для політики, це місце для конкретних дій. Люди вже наслухалися порожніх обіцянок і розчарувалися у всіх без винятку політиках. Вони хочуть мати законне право на роботу. Вони хочуть мати достаток і гідну заробітну плату за свою працю. Вони хочуть бути впевненими в завтрашньому дні. Це те, що дійсно цікавить людей. Я вважаю, що весь Парламент, якби вистачало цієї інтелектуальної і прагматичної складової, мав би об’єднуватися навколо конкретних реформ і дій. А не влаштовувати чвари. З Верховної Ради зробили повністю дискредитований орган влади. Часом це справжній цирк, в якому, якщо чесно, навіть іноді соромно знаходитися.

— У багатьох своїх передвиборних програмах багато років кандидати в депутати клянуться і обіцяють зняти недоторканість з себе...

— Нагадаю, що я перший раз обраний народним депутатом, але у моїй програмі цей пункт теж є. У всіх цивілізованих країнах існує депутатська недоторканість, але вона носить виключно політичний характер. Політична недоторканність захищає депутата і будь-якого політика від переслідування і покарання за його висловлювання. Тобто депутат не має права не сплатити штраф, не може бути захищений від того, що він порушив правила дорожнього руху або перейшов дорогу на червоне світло, або, не дай Бог, скоїв якийсь більш серйозний злочин.

Депутатська недоторканість у тому вигляді, в якому вона є в Україні — пережиток старого. Я послідовно голосую за всі пропозиції, пов’язані з її скасуванням. І сам з’ясовував, як від неї відмовитися. На мій превеликий жаль, виявилося, що не існує механізму добровільної відмови — можна тільки здати мандат. Але цього я не буду робити, бо я відповідаю за свою роботу перед своїми виборцями, які мене підтримують і які бачать очевидний результат моєї роботи на окрузі, надсилаючи тисячі вдячних листів підтримки. А якщо хто-небудь (та ж Генпрокуратура) буде намагатися не просто шантажувати мене, а й діяти, я не буду ховатися. Не буду нікуди ні йти, ні тікати, ні їхати, ні загортатися в ковдру, як це зараз прийнято. Я вважаю, що єдині майданчики для дискусій — суд і суспільство, і вони все розсудять. Тому я готовий прийняти будь-який виклик, вступати в бій з відкритим забралом і доводити свою правоту.

— Серед наболілих тем — комунальні тарифи. Що робити людям з їх розміром?

— Не можна ставити віз попереду коня. Перш ніж збільшувати тариф, треба спочатку дати людям роботу і таку заробітну плату, щоб вони могли оплатити тарифи. Тобто робити все абсолютно не так, як було зроблено. Те, що відбувається сьогодні з тарифами, трохи схоже на сплановану провокацію проти власного народу. На жаль, на парламентському рівні відіграти назад питання тарифів не можна, це питання Кабінету Міністрів. І питання до сьогоднішніх можновладців, які замість того, щоб думати, як самим щось заробити і урвати, повинні думати про те, яким чином дати заробити людям.

— Якщо продовжувати говорити про насущні проблеми, то сьогодні найбільшу увагу прикуто до питань медичної та земельної реформ. Яка Ваша позиція з даних тем?

— Жодного готового і придатного до впровадження в життя документа ні з медичної, ні з пенсійної, ні з земельної реформ ми в Парламенті досі не побачили. Якщо говорити в цілому, то масштабні зміни необхідні. У медицині, це очевидно, ми відстаємо від цивілізованих країн років на п’ятдесят. Однак існує небезпека отримати ситуацію, як у приказці: "Застав дурня Богу молитися, він і лоба розіб’є". Медичну реформу потрібно узгоджувати з місцевим рівнем. Її результатом має стати поліпшення якості медичного обслуговування і кількості наданих медичних послуг, але ніяк не закриття фельдшерсько-акушерських пунктів і позбавлення сотень людей можливості доступу до будь-якої життєво необхідної допомоги. Що стосується земельної реформи, я вважаю, що земля є товаром у всьому цивілізованому світі. І ми будемо йти цим шляхом, але тільки при виконанні цілого ряду умов. Не можна допустити того, щоб усю землю у власність отримали клани і окремі олігархи. Першим покупцем за допомогою держави через механізми пільгового кредитування повинно стати сільське господарство на місцевому рівні. Іншими словами, ми повинні дати можливість відкритися і успішно працювати тисячам маленьких сімейних фермерських господарств. В українців має бути можливість купити землю, її обробляти і на ній заробляти.

— Говорячи про результати роботи Парламенту, які Ви б могли відзначити успіхи?

— Ми прийняли багато реформ. Однак більшість з них ми прийняли "з-під палки" наших міжнародних партнерів. І роботи ще дуже багато. Ми повинні провести пенсійну реформу, ми повинні провести медичну реформу (тільки у правильному вигляді), ми повинні привести до ладу банківський сектор і запустити мікрокредитування, після чого вже можемо конкретно говорити про земельну реформу. Дороги — це окремий болюче питання нашої країни. У відповідному міжнародному рейтингу Україна знаходиться на 136 місці зі 144 країн світу. Це не дороги і навіть не напрямки, це просто жах. Я вважаю, що це безумовний пріоритет. Є просте розуміння — дорога дає життя, дорога дає товарообіг, тому що навколо дороги відразу будуються заправки, маленькі кафешки, біля дороги починається торгівля. Я бачу на цей рік пріоритетним у себе в окрузі добудувати об’зну в Знам’янці, а згодом відремонтувати дамбу і об’їзну міста Світловодськ. На перший з цих проектів я вже вибив фінансування.

— Щоб реалізувати те, про що Ви говорите, потрібно виконати дійсно чимало роботи. Особливо щодо великих галузевих реформ. Чи здатний нинішній склад Парламенту на це?

— Більш непрофесійного і слабкого (як інтелектуально, так і організаційно) складу Верховної Ради я не бачив ніколи. Можу сказати, що за своєю силою навіть Київміськрада, якою я колись керував, була набагато потужнішим представницьким органом, ніж сьогоднішній Парламент. Запитайте у будь-якої людини, скільки прізвищ депутатів вона може назвати. Думаю, більше 50-ти не набереться. Простий приклад — я вже два роки в Парламенті і більше половини депутатів жодного разу не бачив. Це говорить про слабкість цього законодавчого органу. Мені хочеться вірити, що наступне скликання буде більш ефективним й інтелектуально підготовленим. І якщо я прийму для себе рішення рухатися далі на наступних виборах, то в умовах оновленого парламенту, вважаю, зможу показати ще більш значимий результат.